Політика, як мистецтво

Регуляція політичної поведікни повинна носити володарюючий характер, використовувати механізми примусу й авторитету, але вона не може бути уподібленою технологічній операції слідкування та постійного контролю, жорсткого домінування при мінімізації ініціативи та самостійності суб`єктів.

Як тільки контроль за політичною поведінкою стає тотальним, ініціатива, а вслід за нею участь й активність йдуть, поступаючись місцем кволому виконанню вказівок, чи взагалі замінюються політичною овідчуджденістю. Тому регуляція обов`язково повинна залишати місце ініціативі та самостійности, ні в якому разі не зводитись до жорстокості та тиску. При цьому в повній мірі повинна враховуватися коллективна природа політичної поведінки, її масовість, взаємодія раціональних та ірраціональних моментів, значна залежність від стану і динаміки коллективної психології.

Специфіка масової поведінки в політиці.

В більшості політичних процесів люди приймають участь, якк правило, не поодинці, а сполученими в однорідні й організоваіні групи (класи, нації, професійні спільноти, суспільні організаціі и т.інш.). В якості подібної групи можуть виступати й випадкові, тимчасові новотворення (натовп на вулиці, учасники зборів або мітингі, демонстрації, аудиторія тієї чи іншої передачі, глядачі політичної передачі). Люди, знаходячись в такому стані, набувають специфічних властивостей маси:

статистичністъ - масса не є цілісним творенням, який відрізнявся б від елементів, з якої вона складається;стохастичність, ймовірність. В масі випадковість, невпорядкованість відносин поміж людьми, її межі розмиті, а склад непостійний, змінюваний;

ситуативність - характер дій маси повністю визначається місцем, часом, приводом утворення, видом її діяльності чи спілкування;

різноманітність складу, його міжгрупова природа;

аморфність - відсутність внутрішньої організації, структури;

анонімність - членам маси не цікаві індивідуальні властивості, особистісні якості один одного.

Ці властивості, і насамперед випадковість утворення, неоднорідність складу, обумовлюють специфічну манеру політичної поведінки людей, з`єднаних в такі спільноти. Вона виражається у пригніченні раціональності, різкій перевазі почуттів над розумом, що веде до втрати особистої відповідальності.

При оцінюванні та прогнозуванні характеру можливої поведенки маси необхідино звертати увагу на наявність двох її основних типів.

По-перше, це публіка, сформована на основі інтелектуальної взаємодії. ЇЇ складають, наприклад, читачи однієї газети, слухачи якоїсь однієї передачи, люди, зацікавлені тим чи іншим видом досугу або професією. Тип зв`язку, який складається за таких умов, в достатній мірі випадковий, але він постійний, больш чи менш усталений.

По-друге, цей натовп, що виникає осередком фізичної взаємодії людей, наприклад на мітингу, можливий в будь-якому суспільному місці, де їх затримують будь-які зовнішні обставини.

У публіки відсутня спеціальна організація, вона рфзнорідна, складається з представників різних соціальних груп, привід ії утворення достатньо випадковий, але практично завжди вона формується на больш-менеш стійкій, раціональній основі, нею, як правило, являється або загальна інформація, або загальний інтерес.

Натовп не має усталених факторів спільноти, що практично блокує здатність відгуку на зв`язну, логічну аргументацію, він її просто виводить з зхиткої емоційної рівноваги та, навпаки, робить можливою швидку відповідь на імпульсивну, эмоційну дію.

Висновок.