Політика, як мистецтво
Значно ширше розповсюджені демократичні теорії підкори рароду державі. В цих теоріях обгрунтовуються різні форми самоуправління, безпосередня та демонстративна демократія, вибірність й відповідальність посадових осіб, поширення прав і свобод особистості. Головна вимога демократичних теорій - підкорення державної влади суспільству, виробка та здійснення політики безпосередньо народом та залежними від нього посадовими особами. Демократичні теорії виникли ще в Давньому світі; особливий розвиток вони отримали в Новому та Новітньому часі.
Поряд із демократичними теоріями розвивались ідеї підкоренню держави праву. Суть цих ідей полягала в тому, що людьми не держава повинна керувати, а рівний для всіх закон. Політична відчудженість в таких теоріях долалась лише частково, оскільки дежава лишалася зовнішньою для суспільства силою; хоча й підкореній закону. В процесі розвитку ідей підкорення держави праву виникли ліберальні теорії, які поставили проблему прав людини, незалежно від державної влади, а також розробили систему гарантій, які мали захищати ці права та суспільство в цілому від вільних дій держави.
Ідея суспільного порядку, закладеного больше на законі, ніж на розпорядженнях посадових осіб і рішеннях державених органів, також виникла ще в Давньому світі. Проблеми прав людини та законності набули найбільшого розвитку в період кризи феодального строю, буржуазних революцій і формування громадянського суспільства. В сучасній суспільно-політичній свідомості ідея правової держави отримала популярність як ідея стабільного порядку, закладеного на прийнятті прав людини, непорушності справедливого та розумного закону, чіткого підкорення праву апарату виконавчої влади. Рішення цієї задачі нерозривно пов`язане з максимальним забезпеченням прав і свобод особистості.
Нарешті, особливою модифікацією ідеї здолання політичної відчудженості є плани та проекти використання революційної влади в інтересах народу. Сама ця влада не завжди та не обов`язково розглядається як демократична чи підзаконна, але її діяльність визначається метою: «благо народу - найвищий закон».
Викладені різновиди рішення проблеми здолання політичної відчуджденості базувались больш за все на принципі, що пропонує загальнолюдську цінність: «не людина для держави, а держава для людини». Як правило, стремління здолати політичну відчудженість в тому чи іншому варіанті було притаманне ідеологам передових класів, вирішуючих чергову задачу історії.
Таким чином, ми бачимо, що зв`язок часів в історії політичних і правових вчень больш за все базується на акцентуванні уваги в політико-правових доктринах гуманістичних начал. В ідеологічній боротьбі класів в усі історичні епохи існували та існують два протилежних напрямки: один намагається здолати політичну відчудженність, іншее намагається його увіковічити.
2. Політична поведінка.
Поняття політичної поведінки допомагає при аналізі політичної діяльності засвоїти її механізм, структуру, спосіб досягнення мети. Воно дозволяє різновидні прояви політичної діяльності звести до системи окремих дій, елементів.
Специфіка політичної поведінки визначається самою природою політики - установленням політичних відносин між суб`єктами не тільки з співсумісними, але й з протилежними інтересами, судженнями та напрямком активності.
Протягом розвитку будб-якого політичного процесу виникає помітна потреба в укріпленні рис, норм, регуляторів політичної поведінки в принципах політичної организації, в наданні духовним орієнтирам політичної дії інституціональної форми (наприклад, розробка чітких процедур виборів, чи прийняття рішень, чи заміщення посад у державному апараті та т.п.)
Типи ставлень людини до політики.
Найважливішим джерелом політики, її вирішальним компонентом є активність конкретнї людини и соціальної групи, що приймають рішення, діють послідовно чи хаотично, кволо чи енергічно. ЇЇ сила підтримується саме людською енергією, а вияв основних ліній взаємодії людини з політичними структурами являють собою важливу задачу політології, для вирішення котрої вона приділяє чимало часу.
Можна виділити три основних типи ставлення людини до політики: