Політика, як мистецтво

1) стан прилучення людини до політики, котре здійснюється в різних формах політично активної поведінки та характеризуюється жагою вирішити ті чи інші життєво важливі для нього та його спільности проблеми шляхом впливання на систему політичної влади;2) відчудження, чи аномію, що характеризується розривом зв`язків між людиною та політичною владою, концентрацією на реалізацію власних інтересів. Норми, які регулюють суспільне життя, з тих чи інших причин тут втрачають свій вплив на людину, не розглядаються ним як авторитетні інстанції, що мають регулювати його поведінку. В аномії необхідно розрізняти різні стани. Вона може бути викликана як неспроможність вплнути на хід політичного життя, так і непогодженням з ними, може наступати внаслідок добровільного вибору чи бути вимушеним станом;

3) повне злиття людини з політичною структурою, підкорення особистого життя її потребам і ритму змін, розщиплення індивідуального життя в бутті політичному. Саме тоді формується специфічний тип авторитарної особистості.

Види політичної поведінки.

Вочевидь, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері, люди поводяться по-різному. В залежності від політичної поведінки учасники політики поділяються на наступні категорії:

лідери, котрі очолюють політичний рух та здатні здійснити намічені плани завдяки свойому авторитету та позитивним впливом;

активісти - посередники між лідерами та послідовниками. Вони організовують учасників руху, постійно несуть інформацію для лідерів про досягнення та труднощі, вносять вагомі коррективи в стратегію та тактику поведінки мас;

послідовнки. Їх поведінка характеризується різною активністю та участю в організаціях, вони підтримують мету, що була висунута лідерами, вважають їх своїми інтересами, що й стимулює їх участь в політичній діяльності;

лідери думки, не впливаючи на поведінку учасників руху з точки зору його організації, своєю інтелектуальною діяльністю, насамперед в публіцистиці, засновують “поля” емоційної й йнтелйектуальної напруги навколо тих чи інших проблем, роблять їх об`єктом загальної уваги; до них звертаються за порадою, але не за директивою для дії.

Регуляція політичної поведінки.

Найважливішим стимулом для політичної діяльності служить зацікавленність, в її основі лежить та чи інша проблема в житті політичної спільності, розуміння гострої необхідності її вирішення. Але для того, щоб факт розуміння виріс в полвтичну дію, необхідна нова ланка - психологічний імпульс готовності до дії, котрий складається з бажання прийняти участь у дії та з упевненності в можливість успіху. Двигунами цієї ланки - від проблеми до її вирішення - можуть бути різні мотиви: громадянське зобов`язання, інформація, незадоволення чи прагнення здійснення мети. В залежності від домінування основного мотиву і формується характер політичної поведінки: вона може бути чисто емоційним відгуком на ту чи іншу подію, може бути продуманою, прагматичною акцією з послідовною реалізацією прийнятої програми чи розглядатися виконавцями як здійснення визначеної міссії по “визволенню”, “завойовництву”, “відновленню”.

На характер політичної поведінки впливають не тільки зацікавленність та мотивація, котірі виникають на його основі, але й зовнішні фактори:

роль - форма поведінки, котру обирає учасник політичної дії чии котра йому відводиться обставинами або другими учасниками;

статус чи сукупність можливих, припущених, бажаних для даного суб`єкту моделей, типів політичної поведінки, функцій, котрі він готовий на себе прйиняти в політиці;

належність до групи, соціальної чи політичної спілиності, що виникає на основі установлення поміж її членами визначеного виду соціальних відносин;

участь в організації - групі, створеній для здійснення визначених ролей в політиці.