Віктор Медведчук – як один з політичних лідерів України
СДПУ(о) також подолала 4-відсотковий бар'єр і фактично “проповзла” у парламент, показавши результат 4,0123%. Найвищий результат було показано на Закарпатті – 31,171% голосів. Фактично ця цифра і дозволила покрити низьку активність мешканців інших регіонів. У травні місяці 1998 року у Верховній Раді було сформовано парламентську фракцію СДПУ(о), яка налічувала 25 депутатів.
На перших порах здавалося, що у парламенті утвориться стійка коаліція чотирьох центристських партій – Народно-демократичної (93 деп.), Народного руху України (47 деп.), Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) (25 деп.) та Партії Зелених (24 деп.). Було підписано відповідну угоду про співпрацю між цими чотирма фракціями, основний акцент у якій робився на недопущенні до керівництва парламентом лівого спікера.
У травні 1998 року, після підписання цієї угоди, намічається поляризація парламенту і тривала боротьба за пост голови Верховної Ради. Цей півторамісячний виборчий марафон увійшов в історію під назвою “спікеріада”.
У результаті фракції СДПУ(о) та ПЗУ зламали домовленості і пішли на компроміс із лівою більшістю. Результатом компромісу стало обрання О.Ткаченка головою Верховної Ради. Віктор Медведчук посів пост заступника голови Верховної Ради. Подібний політичний крок фракції СДПУ(о) викликав негативну реакцію з боку інших центристських партій, насамперед НДП та Руху, які розповсюдили відповідну заяву і звинуватили соціал-демократів у порушенні домовленостей. Але, час пішов. Було пізно щось міняти чи опротестовувати. Віктор Медведчук виграв для себе не просто посаду – він виграв можливість діяти більш впевнено і відкрито. Обрання Віктора Медведчука на пост віце-спікера давало “зелену вулицю” для активізації діяльності інших членів “чудової сімки”.Наприкінці 1998 року “Галицькі контракти” писали про нові придбання Українського кредитного банку – фінансової структури, у числі членів ради якої значилися Б.Губський, Г.Суркіс та В.Медведчук. Отже, Кабінет Міністрів передав Укркредитбанку пакети акцій ВАТ-монополіста “Запорізького заводу феросплавів”, а також “Херсонобленерго”, “Тернопільобленерго” і “Кіровоградобленерго”. “Хай читач не подумає, що управління акціями від імені держави – це як адміністративне засудження до громадських робіт. Радше – безкоштовна путівка на фешенебельний курорт, бо, як відомо, експерти прирівнюють управління акціями до тимчасової безплатної приватизації”, - пишуть “Галицькі контракти”. “Зеркало недели” наприкінці 1999 року твердило, що метою Віктора Медведчука та його оточення став весь енергоринок України. Насамперед Київське, Запорізьке і Дніпропетровське обленерго, а також – Запорізька атомна електростанція, яка виробляє приблизно чверть усієї електроенергії України.
Віктор Медведчук не приховував того, що він – заможна людина. У своїй податковій декларації за 1997 рік він вказав суму прибутку – 1 млн. 880 тис. 308 грн. 95 коп. “Приємно бути мільйонером, - говорив В.Медведчук у одному з інтерв'ю. – Приємно, що є якась постійна база. Посади, просування по службі мають як позитивні, так і негативні наслідки. Сьогодні, приміром, сиджу в цьому кабінеті, а завтра мене попросять його звільнити”. У програмі “Епіцентр” у 1999 році Віктор Медведчук відверто признався, що не бачить нічого поганого у тому, коли його називають олігархом: мовляв, біда не у тому, що в нас є заможні люди, а у тому, що їх у нас мало. У інтерв'ю газеті “Факты и комментарии” у квітні 1999 року Медведчук признався: ”Я ніколи не приховував своєї участі у бізнесі, але завжди жорстко дотримувався правила: бізнес, якому я за характером своєї колишньої діяльності надавав підтримку, має бути бездоганним. До речі, за минулий рік мої прибутки склали 1,4 млн. грн.”. На запитання, як співвіднести його соціал-демократичні принципи з реальними надприбутками, Медведчук спокійно відповідав: ”Я не хочу бути бідним!”. Згідно з декларацією В.Медведчука, його прибутки за 1999 рік становили вже 5 млн. 893 тис.195 грн. 06 коп. Основна вага цієї суми припала на дивіденди, проценти, роялті. Ним було задекларовано наявність цінних паперів на суму 3684810 грн., банківські депозити на суму 3806856 грн., квартиру площею 208 м.кв та ще 578,75 м.кв – для членів сім'ї і т.д. Принаймні, Медведчук може претендувати на імідж “чесного олігарха”: все, що має, він не приховує. Очевидно, саме таким стане український бізнес у ХХІ столітті.
Принагідно варто зауважити, що Віктор Медведчук – одружений. Його дружина, Гаврилюк Наталія Георгіївна, працює адвокатом у Колегії адвокатів Печерського району м.Києва. Із майбутньою дружиною Віктор Володимирович познайомився ще у студентські роки. У 1982 році у подружжя народилася донька Ірина.
Поступово у середовищі об'єднаних соціал-демократів почали з'являтися певні антагоністичні групи. Підставою для творення однієї з них були спільні політико-бізнесові інтереси. Друга група об'єднувала насамперед прихильників соціал-демократичної ідеї – політиків, які були “чужинцями” у середовищі представників великого бізнесу. Виразником першої групи був Віктор Медведчук, другої – Василь Онопенко. Група Онопенка відіграла свою роль – стала своєрідним ідеологічним локомотивом, який надавав відповідного забарвлення партії на виборах. Після виборів Онопенко, як шіллерівський мурин, – зробив справу і мав відійти.