Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини

Будь-який конфлікт може мати різні наслідки: безвиході, коли кожен учасник конфлікту продовжує блокувати дії суперника; примусу, що є найтиповішою, найпоширенішою в діях багатьох сучасних держав; мирного врегулювання, що забезпечує пошук взаємоприйнятних рішень. У розв'язанні конфліктів важлива роль належить «третій стороні», тобто незалежним арбітрам, що сприяють демократичному забезпеченню національних прав конфліктуючих сторін.

Історичний досвід боротьби за українську державність довів, що в подоланні й розв'язанні внутрі- й міжнаціональних конфліктів, у згуртуванні народу відповідна роль належить стнополітичній еліті. Відомо, що Київська держава стала здобиччю ворогів через те, що була послаблена міжусобною боротьбою князів; козацька демократична республіка занепала внаслідок внутрішньої боротьби за гетьманську булаву. Українська Народна Республіка загинула через невміння лідерів різних політичних сил поставити національні інтереси вище за особисті й класові. Варто пам'ятати, що Україна втрачала свою державність також внаслідок зради політичною елітою національних інтересів або завдяки розпалюванню антиукраїнськими силами ворожнечі між народом та його елітою, що завжди завершувалося трагедією для всього українського суспільства.

Успішне розв'язання проблем становлення українського народу та його державності багато в чому залежить від цілеспрямованої й виваженої етнонаціональної політики.

5.ВисновкиЕтнополітику потрібно розуміти як науку і практичну політику в сфері етнонаціональних відносин. Основними категоріями етнополітики є етнос, нація, націоналізм, національна меншина. Етнос — це культурна спільнота, яка має спільну історичну територію або зберігає символічний зв'язок із нею, спільні культурні та психологічні риси, які сформувалися упродовж століть. Стосовно поняття «нація» можна виділити три концепції: територіальну, етнічну й етнотери-торіальну. Перша розглядає націю як політичну спільноту громадян, об'єднаних на засадах територіального патріотизму, друга — як етнополітичну спільноту з виділенням пріоритетних прав для корінного етносу порівняно з іншими етнічними групами, а третя — як етнополітичну спільноту, що формується як за територіально-громадянським, так і етнічним принципами. Нація на відміну від етносу має такі ознаки:

1) наявність спільної території, а не тільки символічного зв'язку з нею;

2) виникає в період утворення централізованих держав і формування спільного ринку;

3) формується як об'єднання різних етносів на принципі територіального патріотизму або етнокультурної ідентичності корінного етносу;

4) змагається за державу або функціонує в державі, яка поширює свою юрисдикцію на всю територію;

5) має спільну правову й економічну систему;

6) має спільну громадянську культуру.

Націоналізм розуміють як весь процес формування нації, національний рух і національну ідеологію.

Типологізуготь націоналізм за такими критеріями: 1) ставлення до концепції нації; 2) засоби реалізації цілей.

Національна меншина — це етнічна група, члени якої мають спільні з корінним етносом громадянські права і право на реалізацію власної етнокультурної специфіки на державному рівні.

Причини національних рухів пояснюють такі концепції: внутрішнього колоніалізму (зосереджує увагу на економічних чинниках); етноцистська (визначальними є етнокультурні фактори); неоетноцистська (поєднує різноманітні чинники — політичні, економічні, культурні, психологічні).

В Україні переважає в теорії і практиці етнотерито-ріальна концепція, яка передбачає формування нації за територіально-громадянським і етнічним принципами. Формування сучасної української нації відбувається на засадах консолідації всіх суспільних груп (етнічних, соціально-класових і релігійних) навколо національної ідеї у політи-ко-державному, економічному й етнокультурному аспектах.