Сучасна етнополітика та міжнаціональні відносини

Нині в короткий строк українці східної діаспори утворили в багатьох місцях національно-культурні об'єднання, подекуди одержують допомогу з боку держав, на території яких вони живуть. Українська держава, незважаючи на обмежені власні матеріальні можливості, надає все зростаючу допомогу східній діаспорі через свої представництва і посольства, налагоджує безпосередні зв'язки для створення інформаційної бази, пільгового забезпечення періодичними виданнями та українською літературою бібліотек, шкіл, культурних центрів.

Багато важить також і те, чи будуть держави, де долею судилося жити українцям, демократичними. Участь діаспори в демократизації громадського життя цих країн стане гарантом політичної стабільності й у самій Україні.

Доцільно поставити питання про значення етнополітичних знань. Їх головна мета — навчити людей адекватно орієнтуватися у складних етнополітичних обставинах, усвідомлювати й захищати свої національні інтереси, поважаючи інтереси і права інших, разом вирішувати спільні проблеми. Це відповідальне завдання. Етнополітичні знання покликані допомогти людям:

— звільнитися від догм і стереотипів расистського, шовіністично-націоналістичного, фашистського або ксенофобського сприймання людей іншої національності;

— виховувати національне взаєморозуміння, толерантність до думок і поглядів представників різних етносів;

— зрозуміти глибинні витоки етнополітичного ренесансу в постсоціалістичних і посттоталітарних країнах, зокрема в Україні;

— усвідомити сутність української національної ідеї та складності побудови національної державності;

— формувати вміння й готовність іти на контакти з людьми інших національностей, повніше використовувати можливості міжнаціонального спілкування для розвитку особистості;

— озброїтися знаннями та вмінням аналізу причин виникнення й загострення етнополітичних конфліктів, указати можливі шляхи їх подолання або запобігання.Незалежна Україна — це оптимальна форма самовиживання її багатонаціонального народу. Серед пріоритетів її етнополітики — піклування про відродження й розвиток української нації, всіх етнонаціональних груп, про консолідацію народу. Процес етнонаціонального відродження набуває незворотного еволюційного характеру. Саме зростаючий рівень етнополітичної культури, менталітет української нації (поважання прав усіх національностей, що живуть в Україні, взаєморозуміння і чуйність) забезпечують злагоду і виключають прояви національного екстремізму, сепаратизму та ксенофобії. А це свідчить про те, що Україна прямує вірним шляхом у такій важливій і делікатній сфері, як етнополітика держави.

4.Етнічні конфлікти: причини та шляхи їх вирішення.

Представлена загальна модель внутрінаціональноі міжетнічної сумісності дає змогу виявити рівні конфліктогенних і деформованих типів націотворчого процесу і зробити певні висновки. По-перше, аналіз етапів утворення націй на макрорівні як урбанізованих суспільств індустріально-громадянського типу і міжетнічної сумісності свідчить, що найбільш етно(націо)конфліктогенними виявляються саме перехідні періоди — від старого до нового етапу утворення націй, коли відмирають аграрно-станові типи соціоетнічних ролей, статусів і відносин і переростають у нові, індустріально-громадянські типи. По-друге, характер мезосоціальних відносин, що виникають і розвиваються паралельно із становленням нових спільнот, на рівні структурної соціальної перебудови зумовлює той факт, що наростання етно(націо)конфліктогенних ситуацій у періодах між основними чотирма етапами виявляється з найбільшою силою на соціопсихологічному, етнопсихологічному та особистісно-психологічному рівнях. При цьому особистісно-психологічний рівень виступає своєрідним індикатором майбутніх, глибинних соціальних і політичних змін. Це найсуттєвіший симптом у суспільстві, яке гостро потребує докорінної перебудови.

Передчуття кризи пробуджує численні пласти етнічної, релігійної свідомості і виявляється насамперед у тих соціальних груп, які найчутливіші до "громадянського" стану, тобто у маргіналів і представників творчої інтелігенції. Саме в цьому середовищі висуваються міфи і стереотипи, характерні для комплексу культурноетнічної і конфесійної образи, які згодом переростають у цілу ідейну систему й у вигляді гасел оволодівають масою.

Вияв власне етнічної свідомості як настанови типу "ми — вони" набуває у цьому комплексі вигляду конфлікту між "правом історичної першості" і "правом історичної реальності" Виникають ідеї "тягара історичної несправедливості", "необхідності відродити колишню славу", "засилля інородців" тощо.