НЕТРАДИЦІЙНА РЕЛІГІЙНІСТЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Для США загалом характерний нейтралітет щодо НРТ як з боку держави та різних державних структур, так і з боку суспільства в цілому. В країнах, де існує давня традиція свободи совісті (наприклад, Голландія, Швейцарія), з появою нетрадиційних релігійних тенденцій були створені різні комісії, підкомітети (при Парламентах, Міністерствах охорони здоров’я, освіти тощо) з метою вивчити висунуті проти нетрадиційних новітніх релігійних вірувань звинувачення.

У цілому ж висновки, зроблені в різних країнах, як правило, збігаються: вступ до НРТ — результат свідомого вибору особи, який держава поважає, гарантуючи свободу совісті.Разом з цим, більшість розвинених країн намагається контролювати розвиток тих або інших релігійних неорухів, запобігати фрагментації суспільства на їх основі. Однак здійснюється це, здебільшого, толерантно, без утиску свободи віросповідання. До них можна віднести, в першу чергу, розробку і культивування універсальних, державних цінностей. Як правило, такі цінності є достатньо загальними, щоб не заперечувати цінності та установки різноманітних релігійних течій. При цьому існування надрелігійних цінностей зовсім не передбачає спотворення власного неповторного обличчя неорелігій та нівелювання їх за якимось єдиним соціокультурним параметром. У той же час це дає можливість створити первинну (по відношенню до інших, у тому числі, релігійних засад) державну ідентичність населення. Прикладом вдалого створення подібної ідентичності деякі дослідники називають американський патріотизм (віра в непорушність ліберальної політико-правової системи, ототожнення особистих інтересів з інтересами Америки, сильну позацерковну релігійність, яку інколи називають “американською релігією”, “общинне” начало, що й надалі зберігається, та пафос індивідуальної свободи)13.

ХХІ століття на порозі. Як складеться доля релігії у новому столітті неможливо напевно знати. Однак можна припустити, що її успіх залежатиме від здатності лишатися традиційною і водночас бути спрямованою в майбутнє. Праведне життя людства, засноване на порозумінні, любові та злагоді, буде можливе лише за умови плідного співіснування і взаємодії світоглядних, політичних, релігійних переконань кожної окремої людини. Толерантність та діалог повинні стати засобами мирного співіснування на індивідуальному та суспільному рівнях. Толерантність (від лат. tolerantia — терпимість) це поняття, яке характеризує суспільно, індивідуально прийнятний рівень терпимості до чужих ідей, традицій, звичаїв, думок, віровчень, способу життя14. Діалог — це певний вияв культури взаємин, форма співпраці на базі пошуку спільних рішень, шляхів до взаєморозуміння та злагоди.

Діалог та толерантність передбачають уникнення акцентів щодо “істинності” або “неістинності” тих чи інших конфліктуючих парадигм, ціннісних орієнтацій. Діалог виявляє прагнення до розуміння суті поглядів конфліктуючих сторін, уміння неупереджено ставитися до тверджень опонентів, визнання раціонального зерна в їх поглядах. Це дає змогу суб’єктам діалогу залишатися на грунті власних світоглядних, життєвих уподобань, ціннісних засад, традицій, релігійних орієнтирів і водночас проникнути в суть альтернативних думок, переконань, принципів, визнати їх право на існування. Завдяки діалогу можливе розуміння і терпиме ставлення до “чужої правди”.Умовою становлення діалогу є дотримання принципу автономності і взаємодоповнення певних духовних, інтелектуальних, культурних, релігійних традицій, повчань.

Слід мати на увазі, що кожна традиція, релігійна парадигма, світоглядна орієнтація “мають свою специфічну домінанту і роблять свій специфічний акцент в культивуванні всезагальних духовних цінностей і досягненні всезагальних істин” (А.Іванов.)15. Тому прагнення довести переваги, виключність та “істинність” однієї релігії щодо іншої, “першість” й “вагомість” однієї культурної традиції щодо іншої — є негативними для діалогу і безперспективними для толерантних взаємин. Діалог вимагає певних поступок, самообмежень (це стосується політичних партій, ідеологій, конфесій, релігій), без цього діалог ризикує перетворитися на “монолог глухих”.

Складні проблеми, які виникають у мінливих та суперечливих обставинах в сучасній релігійній сфері, доцільно було б вирішувати, згадуючи біблійний заклик: “Люби, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога... Люби, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити... Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата совго, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: “Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (І Посл. Йоана, ІV, 7,11, 20-21).

Саме такий підхід, на нашу думку, забезпечує вільне волевиявлення громадян України, гарантовані Конституцією права та свободу совісті. Це сприятиме миру та злагоді в неоднорідному, поліетнічному, поліконфесійному українському суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ