НЕТРАДИЦІЙНА РЕЛІГІЙНІСТЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Ще одним представником новітніх релігійних рухів на Україні є саєнтологія (від англійського science — наука і грецького logos — вчення). Саєнтологічні вчення прагнуть поєднати в собі науку і релігію. Більшість існуючих в Україні рухів (Діанетика-Фонд Хаббарда, Наука розуму, Християнська наука тощо) мають іноземне походження, але знаходять дедалі більше послідовників у нашій країні, зокрема, діє “Міжнародний альянс нового мислення”, в який входить Київський центр Науки Розуму, існують громади в Донецьку, Криму. Деякі з угруповань сцієнтичного характеру існують як у суто світській, так і у виразно культовій формах. Це стосується “біологічного зворотнього зв’язку”, екологічного містицизму, макробіотики, парапсихології, біоритміки тощо. Часто вони практикують спільні зібрання, навчання тощо.

Чи не найбільшу увагу та найбільші дискусії з-поміж неорелігій привертає діяльність так званих тоталітарних деструктивних релігійних об’єднань, що являють собою замкнені структури, які ізолюють особистість від “докультівського” оточення, прагнуть обмежити зв’язок своїх членів з зовнішнім соціальним оточенням (АУМ Синрікьо, Біле Братство). Щодо релігійних організацій, то поняття “тоталітарність”, яке часто зустрічається в засобах масової інформації поряд з терміном “нетрадиційні релігії”, може вживатися значною мірою умовно11. Певна тоталітарність існує в природі релігійного виховання і релігійного способу життя. Ця тоталітарність полягає в абсолютизації релігійних положень як найістинніших для віруючих, в суворому дотриманні правил, які регламентують життя віруючих спільнот. Причому релігійна тоталітарність добровільна — люди добровільно дотримуються тих норм і принципів, які зовні здаються ущемленням їх волі.Якщо підходити до оцінки діяльності НРТ з позицій соціальності, то окремі з них можна назвати авторитарними. Авторитаризм — це є нічим не обмежена влада, яка прагне будь-що зберегти й утвердити свій авторитет. Деякі новітні релігійні течії можуть вважатися авторитарними. Це, як правило, підпорядкування віруючих авторитетові релігійного керівника (лідера), орієнтація на релігійні традиції, зрештою на Святе Письмо. В результаті у віруючих виробляється почуття покірності, слухняності, їхня життєдіяльність часом регламентується до дріб’язковості. Знову ж діє принцип добровільності, що їм керуються віруючі, які приймають релігійний авторитет, і цей принцип стає нормою, певним статусом, без чого віруючий свою життєдіяльність не може уявити. Він, як правило, дотримується цих норм у своїх стосунках як з єдиновірцями, так і з суспільством в цілому.

Крім названих вище нетрадиційних релігійних течій, що існують в Україні, є група віруючих, яку важко ідентифікувати з будь-якою з них. Йдеться про сатаністів. Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію навпаки, проводять так званні “чорні меси” з використанням чорних свічок, перекинутих розп’ять, проклять, ритуальних жертвоприношень тощо. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.

Таким чином бачимо, що сьогодні на території України розповсюджений досить широкий спектр нетрадиційних релігійних течій. Вони стають вагомим фактором розвитку суспільства. Природно, що при появі нового релігійного феномена суспільство з необхідності змушене сформулювати своє ставлення, своє сприйняття чи несприйняття новітнього явища. На цій позиції знаходиться сьогодні Україна і ставлення до нововведень в релігійній сфері помітно поляризоване. Поляризація простежується як на індивідуальному рівні — позитивне, негативне, індиферентне ставлення окремої людини, так і на рівні суспільства — виникнення організацій типу “Порятунок”, що пропагують активну боротьбу з “псевдо-культами”, та як клуб “Відкритий світ”, що закликає до толерантності та співробітництва всі типи мислення.

До того ж, як визначає ряд дослідників, ця ситуація має складнюватися.

Посилення процесу синкретизації сучасної релігійності як у напрямі формування однотипності теологічного змісту існуючих віросповідань, так і в спробах створення нового різновиду релігії12; вказують на подальше загострення цього питання. У зв’язку з цим певний інтерес викликає досвід співіснування традиційних релігійних структур, соціальних інститутів, органів влади та НРТ в так званих західних демократіях.

Світова спільнота в цілому вже визначилася у ставленні до феномена новітніх релігійних течій. У кожній країні в силу її традицій, закономірностей історичного розвитку сформувалися свої концепції ставлення до НРТ, які не є однозначно позитивними чи однозначно негативними.

Так, більшість європейських країн, де існували державні релігії і державні церкви, пройшли шлях від заборони деяких напрямків нетрадиційної релігійності до зняття цих обмежень. І, оскільки релігія дедалі більше перетворюється на приватну справу, всі проблеми, пов’язані з нетрадиційними релігійно-світоглядними вченнями, розв’язуються не на державному, загальносуспільному, а на індивідуальному чи сімейному рівні (Великобританія).