НЕТРАДИЦІЙНА РЕЛІГІЙНІСТЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Ідеї поєднання Сходу та Заходу через синтез усіх релігій дістали підтримку не лише в неорелігійних настроях, а й трансформувались у релігійних традиціоналістів у бажання подолати “розірваність” християнства в Україні на три православні церкви, які перебувають у ворожих стосунках між собою (Українська православна церква, Українська православна церква Київського Патріархату і Українська автокефальна церква), на греко-католиків, католиків, протестантів. За умов міжконфесійних конфліктів, коли політизованість на цьому грунті впливає на втрату ознак власне релігійної духовності суб’єктів конфлікту, синкретизм і універсальність неорелігій виконують миротворчу функцію, що і приваблює віруючих “нетрадиціоналістів”.
В цілому поява й поширення впливу НРТ в Україні — частина світового релігійного процесу. Тому закономірно, що вітчизняні новітні релігійні рухи успадкували риси, які притаманні їм у будь-якій країні: універсалізм, синкретизм, мобільність, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість послідовникам різних релігій і релігійно-філософських систем тощо. Попри велику кількість стандартних, “світових” атрибутів, які мають ті або інши новітні релігійні течії, укра-їнським НРТ притаманні і певні специфічні ознаки.
По-перше, вони з’явилися не за умов послаблення традиційної релігійності, не як результат занепаду авторитету традиційних церков, як це відбувалося на Заході. На Україні нетрадиційні релігійно-світоглядні вчення виникли в період релігійного відродження, тому їх появу можна розцінювати одночасно і як наслідок слабкості традиційних релігій, і як прояв плюралізації релігійного життя3. Саме цим можна пояснити відносну повільність поширення неорухів на Україні порівняно з іншими країнами.
По-друге, слід зазначити, що майже всі неорухи прийшли в Україну через посередників: не з батьківщини релігійного руху від гуру (учителя), а з інших країн через його західних учнів. Згідно з цим, можна говорити про дещо менше харизматичне навантаження процесу розвитку цих релігійних течій в Україні.
Специфічною ознакою, притаманною певній частині віруючих, є сприйняття неорухів не лише як форми пошуку Бога, Абсолюту, а радше як спосіб розв’язання їх особистих проблем, наприклад, прагнення психічного й фізичного оздоровлення нетрадиційним шляхом (йога, медитація тощо).
Певні відмінності є і у формі організації людей довкола НРТ. Зокрема, слід визначити, що на вітчизняному грунті “не прижилася” практика створення членами сьогоднішніх неорухів різних виробничих одиниць у промисловості, торгівлі, сільському господарстві, практику чого досить широко впроваджували релігійні організаціїї Заходу.
Щодо соціально-демографічних особливостей, слід врахувати, що сучасний неовіруючий відрізняється від традиційно віруючого. До складу нетрадиційних релігійних рухів України здебільшого входять люди, які були позбавлені релігійного виховання і прийшли до лав якоїсь певної релігійної спільноти або свідомо, зважено, ознайомившись з різними віросповіданнями, релігійними вченнями, культами, або спонтанно — “сліпо” повіривши релігійним агітаторам.
Щодо вікової характеристики симпатиків нетрадиційних релігійно-світоглядних вчень, то більше половини їх 20-29 річні (51,0%), значною є й середня вікова група від 30 до 49 років — 38,2%. Рівень освіченості неовіруючих достатньо високий. З вищою та незакінченою вищою освітою серед них є 54,1%. Найвищий відсоток тих, хто має вищу і незакінчену вищу освіту, дослідники зафіксували серед прихильників Віри Багаї — 82,0%, серед буддистів такий рівень освіти мають 52,4% опитаних. Отже, переважний склад неогромад — інтелектуалізовані верстви населення, серед яких багато представників інтелігенції (педагоги, науковці, лікарі, художники, інженери та ін.) та студентів, які становлять відповідно 29,2% і 21,5% від числа усіх опитаних. Найменшим в новітніх рухах є прошарок робітників, службовців, працівників сільського господарства4.Регіональний розподіл релігійних неорухів принципово відрізняється від усталеної конфесійної конфігурації країни, значною мірою зміщеної на Захід. Так, більшість прихильників альтернативних релігій — мешканці Центральних, Східних і Південних районів України. Наприклад, на Донецьку область, питома вага якої в загальноукраїнській масі релігійних організацій становить менше 5%, припадає 16% усіх новітніх громад. Загалом понад 45% їх знаходиться в Києві, Донецькій області й Криму5. В цілому параметрами розміщення новітніх релігійних організацій є: райони, де інфраструктура та вплив історичних церков порівняно слабкі; регіони, де боротьба з інституційованою релігійністю в радянський період спричинила чи не найбільш руйнівні наслідки; урбанізовані регіони; регіони, які є об’єктом найбільшого впливу закордонних місій.
На даний момент питома вага прихильників нетрадиційних релігій та світоглядних вчень в загальній масі віруючих не є значною. За даними Державного Комітету України у справах релігій станом на 1 січня 1998 року в Україні зафіксовано: 150 громад Церкви Повного Євагелія (три діють без реєстрації своїх статутів), при яких діють 74 недільні школи; 67 громад харизматичного напрямку, які мають 29 недільних шкіл; громад Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони) 39 (22 з них незареєстровані), діють 36 недільних шкіл. В Україні офіційно діють 34 громади Товариства свідомості Крішни (з них 10 незареєстровані) та 38 (шість незареєстровані) громад інших східних релігій. Зареєстровано 48 громад старообрядців, 34 громади Рідної української національної віри (а дві — незареєстровані)6.