НЕТРАДИЦІЙНА РЕЛІГІЙНІСТЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Серед загальної кількості українських релігійних громад всіх конфесій (19780) громади новітніх рухів складають дещо більше трьох відсотків7 (станом на 1 січня 1997р. новітні рухи складають близько 2,5%8 ). Але абсолютні та офіційні кількісні показники не відтворюють повноти процесу появи і розповсюдження нових релігійних течій в Україні, оскільки існує певна кількість релігійних громад, яка діє поза реєстрацією або внаслідок відмови державних органів визнати їх право на існування, або ж у зв’язку з небажанням самої неогромади декларувати свою наявність. Hе фіксується державним органом у справах релігій дуже велика кількість гуртків, груп, які збираються на квартирах однодумців.

У світі в цілому, за даними такого авторитетного видання, як “Енциклопедія Британіка” (1996), на середину 1995 року у світі нараховувалося 121,297 млн. прихильників нових релігій і біля 1 млн. послідовників релігій Нового віку, різних містичних систем9. Тобто серед майже п’ятимільярдного сімсотдвадцятимільйонного населення планети трошки більше 2% — це послідовники нових релігій. Але з 1980 до 1993 року приріст прихильників нових релігій склав 33%, а до 2006 року їх кіллькість зросте ще на 67% при 20-ти відсотковому зростанні населення світу. В жодній з існуючих груп релігій не очікується таких змін в кількості вірних10.

В Україні на сьогоднішній день представлені майже всі форми нетрадиційної релігійності. Серед новітніх релігійніх течій — неохристиянство. Це релігійні течії, що виникають в рамках традиційного християнства з метою пристосування його до вимог часу.

Основним віросповідним джерелом неохристиянських церков виступає Біблія, центральною фігурою релігійних доктрин — особа Ісуса Христа. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється своїм розумінням природи Ісуса Христа, Трійці, сутності Святого Духа, пекла й раю тощо. В Україні до неохристиянських рухів відносяться прибулі з-за кордону місії, новітні церкви (Християнська місія “Еммануїл”, “Армія спасіння”, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Церква повного Євангелія, Церква Христа, Київський християнський центр “Нове життя”, Християнська церква “Хвала і поклоніння”, проросійське неохристиянське утворення Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква), церква маріїнської орієнтації “Альфа і Омега” тощо), християнські об’єднання українського походження — Спілка християнської міжконфесійної згоди “Логос” і Собор євангельських церков тощо.

Релігії орієнталістського напряму представлені на Україні неоіндуїзмом, течіями буддистського спрямування, рухами сінтоїстської орієнтації. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію з використанням досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як різних шляхів до Бога. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Шрі-Чінмоя, Місії “Світло душі”, Міжнародного товариства “Всесвітня чиста релігія” (сахаджи), Саї-Баби, осередками Трансцендентальної медитації та іншими.Буддистські течії представлені в Україні переважно їх модерновими відгалуженнями, які в своїй сукупності дістали назву необуддизм. Необуддистські течії претендують на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, включаючи християнство. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів, як дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма, каг’ю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Нетрадиційними є також синтетичні релігії, що намагаються поєднати елементи східних і західних традицій, давніх і сучасних культур, філософських, езотеричних й релігійних вчень та вивести деяку “загальну формулу”. Синтетичні релігії різняться віровченням, філософією, організаційною будовою, соціальними настановами, однак всі вони пропагують створення неоекуменічної й екологічної системи етичного оздоровлення суспільства. Поєднання елементів християнства та буддизму, християнства та ісламу, ведичних вчень спостерігається в таких релігійних новоутвореннях, що існують нині в Україні, як Віра Бахаї, Товариство ведичної культури, Церква Уніфікації (Об’єднання) Муна, Велике Біле Братство.

Великою різноманітністю вирізняються теософські, езотеричні угруповання, які розвивають вчення подружжя Реріхів, О.Блаватської, А.Безант, Д.Андрєєва, О.Бердника, Д.Кхула, А.Клізовского. Головна ідея вчень теософів — спільний перехід до Іншого Світу, що не може бути сприйнятий пересічною людиною і є наступним вищим щаблем на шляху еволюційного розвитку свідомості. Перехід означатиме трансформацію свідомості, її розширення до рівня, коли стає реально можливим зрозуміти й прийняти не лише усталену парадигму, але й знання про світобудову, які дотепер вважалися ненауковими, езотеричними, окультними тощо, але сьогодні, у зв’язку із динамікою еволюційного розвитку, стають відкритими для широкого загалу, охопленого духовними пошуками. Тому за мету ставиться прояснення природи душі, її системноструктурні й космічні взаємозв’язки; зв’язки поміж душею та оболонками, які душа може використати.

Цікавим також є неоязичництво. Неоязичництво (рідновірство) в Україні представлене багатьма течіями (Рідна Віра, РУНВіра, Ладовіри, Ягновіри, Орантійці тощо), які об’єднані ідеєю відродження дохристиянських вірувань українців. Зокрема, релігійні уявлення рунвірів, що є на Україні найбільш інституйованою спільнотою даного напрямку, — це не реконструкція прадавніх вірувань українців, а радше споглядальна модель тих можливих релігійних уявлень, до яких би дійшли українці в разі природного релігійного поступу, не “замуленого” чужинецькими впливами. Серед неоязичників є як організаційно оформлені спільноти, які мають певну структуру, так і спільноти, обмежені лише обгрунтуванням свого вчення — специфічного язичницького бачення світу, природи, людини; одні — сповідують пантеїзм, інші — монотеїзм (вшанування Дажбога). Основний контингент неоязичництва національно орієнтована інтелігенція, яка розцінює християнство як чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як основну можливість відродження українства.