Історичний розвиток соціально-політичної думки
В цілому Б. Спіноза увійшов в історію політичної думки як критик теологічних політико-правових ідей, як один із творців світської доктрини держави і права.
Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Т. Гоббса викладена у працях "Філософські основи вчення про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської” (1651).
В основу теорії держави Т. Гоббс поклав уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві стану "війни всіх проти всіх". Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні."Суспільний договір" за Т. Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для укладення суспільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об'єднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали усі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя. Т. Гоббс розрізняв держави, що виникли внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави – монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гоббса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.
Услід за Н. Макіавеллі та Г. Гроцієм, Т. Гоббс почав розглядати державу не через призму теології, а виводить закони її розвитку із розуму та досвіду.
Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Локка викладене у праці "Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як "війна всіх проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. "Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу", - писав Дж. Локк.
Внаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: "... це право створювати закони з правом застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх менших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для проведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім'я суспільного блага". Цілісність держави та виконання нею своїх основних завдань, на думку Дж. Локка, здатне забезпечити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній (але не абсолютній) у державі. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі. Вчення Дж. Локка було класичним відображенням ідеології ранньобуржуазних революцій. Воно ввібрало у себе досягнення передової наукової думки XVII ст. та прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.
3.Основні напрямки розвитку сучасної політології.
У політичному житті суспільства надзвичайно важливе місце належить різним ідейно-політичним течіям не тільки як певному способу тлумачення політичної реальності, а і як способу політичних дій, що спрямовані на збереження або, навпаки, на зміну існуючої політичної реальності. Отже, ідейно-політичні течії в суспільному житті поєднують одночасно теорію і практику, роздуми і дії, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які сприяють формуванню в людини належної орієнтації у політичних процесах.
Сучасні ідейно-політичні течії:
1)Лібералізм та неолібералізм. XVII-XVIIIст.