Історичний розвиток соціально-політичної думки
-аристократія – це правління кращих громадян, які виконують закони;
-плутократія – влада, яка походить від багатства;
-демократія – влада, яка походить від волі усіх.
Критикуючи демократію, Сократ наголошував, що основний її недолік – некомпетентність посадових осіб, обраних випадково (шляхом жеребкування), а тому цю форму правління треба удосконалити у напрямку компетентного управління. Сократ першим сформулював концепцію договірних відносин між державою та її громадянами. Можливість політичної свободи він пов'язував із пануванням мудрих і справедливих законів.Платон увійшов в історію політичної думки творами "Держава", "Політика", "Закон". У діалозі "Держава" він розробив концепцію "ідеальної держави", суть якої полягає у тому, що кожен член суспільства мав "робити своє" і "лише своє", не роблячи того, що є обов'язком інших громадян. Для ідеальної держави характерні поділ праці та відмінності між моральними якостями громадян; у відповідності з цим держава складається із трьох верств громадян: правителів, воїнів, виробників. Справедливість полягає у тому, щоб кожен працював згідно власних задатків і дотримувався відповідного місця в суспільстві. Правителі, які природою наділені розумом і мали нахил до роздумів, правили б, воїни – захищали б державу. Ці обидва стани мали б керувати третім, до якого входили ремісники і землероби, але правителі і воїни не мали сімей, воїни не мали права на приватну власність. Дітей виховувала держава, жінки мали рівні права з чоловіками. Усе життя громадян в ідеальній державі Платона мало підпорядковуватися інтересам держави. Справедливість, на думку Платона, це коли у правителів переважає мудрість, у воїнів – мужність і сила, у виробників поміркованість. Ідеальною формою держави Платон вважав аристократію.
На політичну тематику Арістотелем були написані твори "Політика", "Афінська політика", "Риторика", "Етика". Держава, за Арістотелем, виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існування – досягнення блага людей. Арістотель першим назвав людину "істотою політичною", тобто такою, що може жити лише у державі. На його думку, "природа вселила в людину прагнення до державного об'єднання". Арістотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Він розрізняв правильні та неправильні форми держави: правильні – монархія, аристократія, політея; неправильні – тиранія, олігархія, демократія. Найправильнішою формою держави Арістотель назвав політею, під якою розумів правління більшості в інтересах загального блага. Мислитель виділяв такі класи давньогрецького суспільства: хлібороби, ремісники, торговці, наймані робітники, заможні люди, військові, судді, посадові особи; найкориснішим класом вважав клас хліборобів.
Арістотель розробив питання про громадянство. Громадянином, на його думку, був той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді". Мислитель виправдовував рабство як "річ натуральну". У цілому Арістотель пов'язував політику з моральністю (доброчесністю) та етикою, що є вступом до політики.
Для Епікура характерна аполітичність, проповідь неучасті у активному політичному житті. Він один із перших стверджував, що оскільки людина є суспільною істотою, то саме суспільство сформувалося шляхом суспільного договору. Епікур був прихильником поміркованого варіанту античної демократії, за якої панує закон у поєднанні з самостійністю особистості. Вважав, що головна мета державної влади – це гарантувати людям безпеку, навчити їх не заподіювати шкоди один одному. Для Епікура характерне трактування закону як засобу захисту "мудрих" (тобто, людей етично досконалих) від "натовпу". Діяльність держави та закони повинні відповідати уявленню про справедливість.
Засновником стоїцизму був давньогрецький мислитель Зенон. Стоїки вважали, що в основі громадянського співжиття лежить природний потяг людей один до одного. Держава є не штучне, умовне, договірне утворення, а природне об'єднання. Рабство, на думку стоїків, не має оправдання, бо воно суперечить загальному світовому співгромадянству людей. Зенон відстоював думку, що в ідеальному суспільстві не повинно бути станових різниць, усюди повинні існувати однакові порядки. Найкращим державним ладом є "поєднання демократії, царської влади і аристократії".
Політичні погляди видатного грецького історика Полібія викладені у багатотомній праці "Всесвітня історія". Він вважав, що історія виникнення держави та зміна її форм відбувається по кругообігу й проходить шість основних стадій: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Найкращою формою правління є поєднання царської влади, аристократії, демократії. Така змішана форма забезпечує стабільність у державі.
Римське право і політика. Усю історію Древнього Риму прийнято поділяти на три етапи: