Політична концепція Фрідріха Ніцше
Ніцше відмічав тенденцію до падіння ролі держави і допускав взагалі зникнення такого поняття, як держава в недалекому майбутньому. Разом з тим він відкидав можливість активної дії задля падіння державного устрою і надіявся, що такий інститут, як держава ще довго проіснує.
Говорячи про падіння держави в майбутньому, філософ притримувався думки, що мало імовірності того, що після падіння держави наступить хаос і скоріш за все з’явиться установа досконаліша за державу.
„Тільки там, де немає держави, постає людина, яка не зайва – там починається пісня потрібних і мудрих єдина й незмінна.
Там де немає держави – дивіться туди брати мої! Хіба ви не бачите веселки і мостів, що ведуть до надлюдини?”[1, ст. 51]
Так казав Ніцше словами Заратустри.
3.2 Аристократія.
З огляду вище написаного помітна схильність Ніцше до возвеличення аристократизму. Автору хотілось би показати, що Ніцше оспівував „аристократа духу”, та на жаль це не відповідає дійсності. Здебільшого аристократ у Ніцше вкрай егоїстична, зверхня та пихата людина. Вона стоїть над соціумом. Її завдання керувати, її мрії – поштовх до праці рабів. Аристократ стоїть над державою. Ще краще коли держави взагалі немає. Тоді він вивільняє свою волю та презирство до плебсу.
Вельми дивна тут позиція Ніцше. Критикуючи державу за те, що вона створює правлячу еліту – тут же і оспівує її (еліту). Нападаючи на державу за ієрархієзацію суспільства – підносить верхівку цієї піраміди.
З різними варіаціями Ніцше повторює основну ідею своєї аристократичної концепції: висока культура і розвиток вищих видів людей потребує рабства, підневільної праці великої кількості для визволення привілегійованого класу від фізичної праці і потреби боротьби за існування.
Чесно кажучи, автор критично ставиться до цієї позиції Ніцше. Серед рабів також бувають генії, та хто їх відкриє, якщо аристократи будуть ширяти у величі власних куценьких думок. Та й діти останніх можуть мати інтелект звичайної мавпи. Адже знання поки що не передаються генетично. Хто ж тоді буде вирішувати бути рабом людині чи ні. Ймовірно Ніцше знову ж таки посилався на досвід Римської імперії. Також філософ надавав перевагу культурі і генію перед державою і політикою – там, де така різниця і протистояння мали місце. Він був переконаним прибічником аристократичної культури, можливої лише в умовах управління лише обраних і рабства багатьох. Ніцше позитивно відгукується про державу і політику та навіть оспівує її лише тому, що вони певною мірою виконують свою роль в якості підходящих знарядь і засобів на службі аристократичної культури і генія.Тут можна побачити двоєдушність філософа. З одної сторони – смерть державі, хай живе анархізм; з іншої – держава як засіб існування аристократії. Роблячи вибір між протилежностями філософ обрав друге. Так державі але під керівництвом аристократії й культури тільки задля їхнього розвитку.
Ніцше часто вихваляв аристократичний кастовий устрій за часів законів Ману, прагнучи до біологічного обґрунтування кастових ідеалів . В кожному „здоровому” суспільстві є три різних, проте взаємопов’язаних фізіологічних типа людей з власною „лінією” і сферою застосування особистих властивостей. Перший тип – генії. Другий – виконувачі ідей геніїв, слуги, учні (цар, воїни, судді та інші охоронці закону). Третій тип – плебс, безправні люди, виконувачі бажань. „Порядок каст, ранговий порядок – говорив Ніцше – лише формулює найвищий закон життя; поділ на суспільства, для того, щоб зробити можливим вищі і найвищі типи [цит. за 2]
Проповідь ніцшевського Заратустри про надлюдину, по суті по суті направлена проти ліберальних і демократичних концепцій моралі, культури, суспільства і держави. Сучасність за уявленням Ніцше, належить простолюдинам, тому усестороння критика сучасності (в тому числі й держави і права, влади і політики), перегляд всіх існуючих цінностей, нове виховання людства розглядалось ним в якості необхідного руху до майбутнього устрою нової аристократії. Таким чином критика Ніцше велась з радикально аристократичних позицій.
Все, що неаристократично в політичному житті сучасності виявилось, за Ніцше, занепадаючим, ліберально-демократичним. він оспівував аристократичні правові інститути греків, захоплювався законами Ману, авторитетом закону кастового устрою. „Кастовий устрій, вищи домінуючий закон – писав Ніцше – є лише санкція природного порядку, природної законності першого рангу, над якою не має влади ніяке свавілля, ніяка сучасна ідея.” [цит. за 2]