Політична концепція Фрідріха Ніцше

ВСТУП

Історія XVIII – XIX століття насичена видатними особистостями. Видатними за своїми творами, поглядами, життям. Чільне місце тут займає плеяда німецьких філософів, науковців, політиків. Серед них такі як: Кант, Гегель, Шеллінг, Фіхте. Але автор спробує зупинитися на одіозній, суперечливій фігурі другої половини ХІХ століття Фрідріха Ніцше. Чому саме він? Тому, що цей філософ прожив складне життя. Його твори викликають суперечливі оцінки і сьогодні й неоднозначно сприймаються критиками та дослідниками його творчості. Вислови Ніцше декого шокують, дехто вважає, що він завжди був божевільний а не тільки в кінці свого життя. Та не зважаючи на те, його творчість варта дослідження. І не тільки з точки зору філософії але й політології, теології, соціології та психології. Для автора, як для політолога, Ніцше – це ще одне джерело інформації, ще один погляд на політику, суспільство, державу. Та й не тільки. З особистої точи зору Ніцше цікавий характерним відношенням до моралі, релігії, життя як такого.

Твори цього філософа пронизані передчуттям засторогою. В той же час він закликає іти за ним, не боятися невідомого, не кам’яніти в сірій масі буденних справ. Його мета іти по „линві” життя дивлячись тільки вперед, прагнути до нездійсненного, до невідомого.

В творах Ніцше на мрії та бажання нашаровані песимізм, розпач, незадоволення, прагматизм та інший мотлох. І як приємно знайти золоте зерно істини серед цього мотлоху, яким філософ ніби зумисне вкриває його. І усвідомлюєш, що він не дарма творив свої шедеври, що вони посядуть визначне місце в аналогах світової літератури.

Творча спадщина філософа є цінним надбанням людства та матеріалом для аналізу розвитку тогочасної наукової думки. Адже, на ґрунті аналізу минулого сучасні вчені зможуть рухатися в руслі прогресу суспільства та процвітання. Аналіз історичних процесів у цілому і розуміння хід думок того чи іншого мислителя зможе запобігти помилкам і задовольнити позитивний рух щодо покращення соціуму.

Кожний філософ є політиком. Навіть намагаючись бути подальше від політики, вони старались розгорнути думку людини, оголити її бажання, зрозуміти світогляд, нарешті знайти своє місце. Місце людини у світі, у космосі. Щоб прийти до високих мрій потрібно зрозуміти нижчі інстинкти та найпримітивніші бажання людини. Неперевершеним майстром таких досліджень і був Ніцше. І його твори яскраво це засвідчують. А політика? Політика не існує без людини, без її бажань, без стосунків з іншими двоногими мислячими істотами. Отож кожний філософ, який вивчає людину (а без людини не існує і філософії) залазить у сферу політики і навпаки, політика тісно взаємодіє з філософією.

Так і у Ніцше. Його твори просякнуті політичним аналізом, критикою держави, соціального строю. І хоча вони завуальовані, тим не менше, в них, серед загорнутих в поетичні звороти фраз, можна побачити те: що так турбувало Ніцше; те, що заставило його кричати про це у своїх творах; те, що змусило його збожеволіти.

Розділ 1. Біографія.

Ніцше народився в благодатний час і на благодатній землі, серед мужнього і працьовитого народу у Німеччині в місті Реккені. Батько назвав його Фрідріхом Вільгельмом, в честь прусського короля. В п’ять років він втрачає батька. Вивчав класичну філологію в Бонні й Лейпцизі; прийняв швейцарське громадянство й став професором у Базелі; був другом Вагнера. У 20 років став зав. кафедрою і професором класичної філології, уже в той час проголосивши себе пророком. Той факт що Ніцше двадцятирічним отримав звання професора яскраво промовляє сам за себе. Очевидно, навіть в той час це було зробити вельми важко.

З 1869 по 1879рр. жив у Швейцарії і був професором Базельського університету. У 1870 – 1871 рр. брав участь у франко-прусській війні як доброволець. Незабаром у Ніцше почали виявлятися ознаки тяжкої недуги. Його мучили сильні головні болі й спазми шлунка, погіршився зір, він довго не міг дивитися на білий аркуш паперу, тому писав коротко, афористично.

Здоров'я не дозволяло йому проводити багато часу за письмовим столом.

Ототожнював себе з Христом, (ненавидячи християнство.) однак не заперечував того, що душевні й тілесні страждання є для нього непосильними на відміну від рятівника людства. Вважав, що гарні думки приходять лише в той момент, коли тіло людини зазнає граничних фізичних навантажень і працює на межі. Писав мимохідь, у горах, а його друзі розбирали карлючки; його стиль – афористична філософія.