Політична концепція Фрідріха Ніцше
1 період (1872 - 1876) — написано перші роботи: «Походження трагедії з духу музики» (1872); «Філософія в трагічну епоху Греції» (1873); «Про істину й неправду в позаморальному розумінні» (1873); «Наука й мудрість у боротьбі» (1875); «Несвоєчасні міркування» (1873-1876).
Уже в цей період Ніцше охоплюють душевні страждання, що знайшли відображення в його творчості. Усвідомлення трагічності буття змушує людину піднестися над цією трагічністю буття. «Людина повинна знайти в собі щось таке, щоб не боятися цього світу». Ніцше був переконаний, що в цьому світі не можна знайти справжній прихисток від страждань, заподіяних зовнішнім світом сприйнять, тому він прагнув піднестися вгору. У певному розумінні він перетворився на фанатика віри. Сам розвиток науки був для нього внутрішньою трагедією, трагедією сучасної науковості.
Протилежність життя й розуму стає основою ніцшеанської теорії.
Свій перший твір він присвятив аналізу культури античної Греції, зокрема розгляду античної трагедії; він розвиває ідею типології культури, означену Шіллером, Шеллінгом, іншими німецькими романтиками. Предметом його поклоніння в перший період було мистецтво. Порівнює два начала:• діонісійське – життєве, буйне, трагічне;
• аполлонівське – споглядальне, однобічно інтелектуальне. Філософ усвідомлює рівновагу двох начал буйного й спокійного. Уже тут містяться зачатки вчення про «буття» як стихійне зіткнення, розвинутого пізніше у вченні про прагнення до сили», яке властиве всьому живому, що прагне до свого самоствердження.
2.2 Другий період (1878 – 1882).
II період (1878 - 1882) – розробляє проблеми людського пізнання, виявляє зацікавленість позитивізмом і природознавством.
Роботи цього періоду: «Людське, занадто людське» (1878 -1880) – автор вдається до різкої критики моралі тогочасного суспільства; «Ранкова зоря» (1881); «Весела наука» (1882) – розвиває концепцію «переоцінки цінностей».
Основна проблема цього періоду – накопичення душевних переживань, завдяки яким у душу ллється «вогненне життя». Це життя лише на мить могло піднятися над цією душевною невдоволеністю. Внутрішнє переживання трактувалося як доповнення до зовнішнього сприйняття. Ніцше намагався піднестися над однобічним світом сприйняття. Його твори вибудувані, як ланцюг афоризмів.
2.3 Третій період (1883 – 1898).
ІІІ період (1883 -1898).
Основні роботи: «По той бік добра й зла» (1883 – 1886); «Генеалогія моралі» (1887); «Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого» (1883 – 1885); «Антихристиянин» (1888); «Сутінки кумирів».
У його творчості поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: «життя», «воля до влади», що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження.
У цей період вводиться у вжиток поняття «надлюдина» як зміст землі. «Хай буде надлюдина смислом землі!» «Надлюдина – це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина – це блискавка, це божевілля!»
«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст».
У листопаді 1888 р., охоплений божевіллям, він намагався написати історію свого життя. Усі учні залишили його: німецькі філологи оголосили його «людиною, що вмерла для науки». У Ніцше немає ні Бога, ні батька, немає віри, немає друзів, але все-таки він не зігнувся під тягарем життя. Страждання виховують його волю й запліднюють думку.