Політична концепція Фрідріха Ніцше
Суспільство, на думку Ніцше, повинно схилятися перед надлюдиною, а не перед стражденними й немічними.
На шляхах „вічного повернення” він зустрічає надлюдину. Надлюдина – це мета, до якої повинно прагнути людство. Надлюдина – це найвища цінність, яку можна створити на Землі. Бажаний тип „нових панів” Ніцше намагався відшукати в „синтезі вищої людини й людини активної, напористої в досягненні своїх цілей”. „Вищі люди” повинні розчинитися в обраному народі.
Надлюдина мислиться як провісник, як вершина біологічної еволюції людського роду, як остання ланка в цій еволюції, як „новий вид буття”.
Надлюдина створює свою істину, своє добро; вона нещадна до матеріалу своєї творчості – до людини. Проста людина – усього лише матеріал. „У людині великим є те, що вона місток, а не мета”, – переконаний Ніцше. Смислом буття є надлюдина.
4.2 Про християнство.
Розкриття надлюдини у Ніцше в принципі не неможливе без критики християнства. Основна його робота по цій темі (християнства) розпочала писатися 1888 року, в жовтні місяці і отримала назву „Бажання влади”. На жаль смерть завадила філософу закінчити цю книгу. Тільки перша частина „Антихристиянин” встигла вийти з під пера Ніцше. В ній він досить грамотно будує критику релігії, з якою автору важко не погодитися.
Ніцше пише: „Мені відкрилося болюче, страхітливе видовисько: я підняв завісу над занапащеним людством” [1, ст. 334] Людство занапащене релігією гнітило філософа. Він вважав її (релігію) мерзенною потворою під стать державі. Як держава засмічує мозок людини, так і релігія засмічує душу. Християнство не позволяє піднестися людині, примушує її скніти і страждати, а отже віруючий ніколи не зможе стати надлюдиною, возвеличитись над хворим, безбарвним соціумом.
„Християнство – писав Ніцше – аж ніяк не слід оздоблювати й прикрашати: воно стало смертельним ворогом цій вищій людині, засудило її всі провідні інстинкти і виділило з них зло і злих; сильна людина – це зразок негідника, „прокляте поріддя”. [1, ст. 333]
Під провідними інстинктами він імовірно бажання влади, інстинкт війни, панування, право сильного. Якщо так, то ми небагато втратили. Дальше філософ продовжує: „Християнство стало на бік усіх недолугих, ницих і безпорадних, створило ідеал, який суперечив потужним інстинктам виживання, загидило навіть розум духовно сильніших натур, оголосивши гріховними й облудними найвищі духовні вартості і прозвавши їх спокусами.” [1, ст. 333]
Отже на заваді надлюдини стає релігія. Аристократа духу змушують боятися Бога, терзати свою плоть, вимолювати прощення. Він уже не зможе зневажати зневажених, підштовхувати падаючих, ненавидіти збочених у потойбічність. Релігія і держава ціпко тримають його у своїх пазурах. Він ніколи уже не створить право сильного, не піднесе культуру, не стане вільним, як цього бажав Ніцше. Він залишиться маленьким гвинтиком „холодної потвори”, або недолугим митцем, або нікудишнім царьком в демократичній (соціалістичній) державі. Його прагнення будуть зводитись до до дріб’язкових соціальних благ і гарантій. Рабство найкраще для християнина.
Ніцше усе це бачив. Він кричав, попереджав, розтлумачував, застерігав. Врешті решт він пророкував: „Бог помер – хай живе надлюдина!” Згодом помер і Ніцше, так і не побачивши своєї мрії...
Розділ 5. Фашизм і Ніцше.
Ідеї Ніцше потрібно розуміти, відчувати. Хто не може, той паплюжить їх та застосовує під свої антилюдські цілі. Як людство спотворило, наприклад, ідеї Макіавеллі – так фашисти спотворили ідеї Ніцше.
Автор тут буде намагатися показати, що між філософом фашизмом було мало спільного.
Фашисти розвивали ідею переваги німецького народу над іншими. Ніцше ж не надто схвально ставився до німців. Возвеличуючи предків він поносив сучасників. Говорив, що німцям не помішало б трохи слов’янської крові. І взагалі, вище писалося, що він досить прихильно ставився до слов’ян, особливо до росіян. Однак фашисти вважали слов’янські народи третьосортними людьми, придатними лише для роботи.Фашисти проповідували расову дискримінацію за етнічними признаками. Ніцше ніколи до такого не опускався. Поняття раси у нього було зовсім інше. Під расою розумілись касти володарів, творців і касти слуг, рабів. Тобто в такому плані Ніцше не торкався етносів і не надто поділяв їх.