Соціалізм і фашизм як ідеологічні течії

Ультраконсервативному руху завжди бракувало стрункої ідеологічної системи. Як і інші тоталітарні течії (можливо, за винятком нацизму і комунізму), ультраконсерватизм не перетворився на ідеологію, а став політичним рухом, ідеологічне та ідейне визначення якого змінювалося відносно до потреб часу. Це робило ультраконсерватизм динамічним, позбавленим догм та зашорености. Судити про ультраконсерватизм і вести пошук його дефініції потрібно виходячи з емпіричного матеріалу, а не з ідеології – тим більше, зважаючи на аморфність цієї ідеології.

Які ще риси слід врахувати, намагаючись осягнути особливості ультраконсерватизму?

Насамперед, культ держави.

Основним гаслом фашистів у 30-х роках було: “Все для держави, нічого проти держави і нічого поза державою”. Цей момент кардинально відрізняв ультраконсерваторів від комуністів (які пропагували культ класу) і нацистів (культ раси).

Авґустизація лідера держави з одночасним “дуалізмом влади”.

У більшості ультраконсервативних країн співіснували леґітимна, однак номінальна, влада короля з традиційної правлячої династії та нелеґітимна, але повна влада диктатора – вождя, дуче, поглавніка, кондукатора, каудильо.

Тоталітарний устрій держави з чіткою ієрархічною системою.

Намагання реорганізувати профспілки і перетворити їх на активну, однак контрольовану політичну силу. У результаті утворилася своєрідна система корпорацій, синдикатів тощо. Скажімо, в Італії, яку традиційно беремо за зразок “чистого ультраконсерватизму”, виборче право базувалося на корпоративній системі: корпорації подавали списки своїх кандидатів у депутати парламенту. Ці списки ретельно перевірялися певними структурами влади (у Італії – Вищою фашистською радою) і згодом єдиний усталений список виносився на всенародне обговорення. До речі, згідно з проектом Конституції М.Сціборського (1939), подібна система мала б запрацювати і в Українській Державі.

Акцентування уваги на соціальній сфері і намагання радикально покращити соціальну сферу (варто зауважити, що ультраконсерватизм найуспішніше – коли врахувати динаміку, темпоральний аспект і реальні зусилля – справлявся з вирішенням соціальних проблем). Все це у сукупності дає нам феномен ультраконсерватизму.

До ультраконсервативних течій ми можемо зарахувати італійський фашизм (як прообраз), іспанський фаланґізм, рух усташів у Хорватії, режим А.Салазара у Портуґалії, рух “Obozu Narodowo-Radykalnego” та “Zadrugі” у Польщі, О.Мослі у Великій Британії, де ля Рока у Франції, Білоруську націонал-соціалістичну партію (яка суттєво відрізнялася від однойменної німецької), а також кілька українських політичних сил – Організацію українських націоналістів, Фронт національної єдности, Український фашистівський здвиг тощо.

Водночас варто відзначити кілька інших тенденцій у правому таборі. Скажімо, у той же час, коли активно розвивалися ультраконсервативні течії, існувала тенденція до консервування реліктових ієрархічних систем, базованих на чистому консерватизмі. До таких варто віднести режим Прімо-де-Рібери в Іспанії, режим М.Горті в Угорщині, рух глінковців у Словаччині, прихильників Р.Дмовського і Ю.Пілсудського в Польщі, режим К.Маннергайма у Фінляндії, балтійські режими. До цієї ж категорії варто зарахувати український гетьманський рух в усій його різноманітности (Союз гетьманців-державників, Український союз хліборобів-державників, Братство українських класократів-монархістів).Поява такого самобутнього явища, як нацизм, а також діяльність яскравого харизматичного лідера (А.Гітлера) у одній із “еталонних” держав Европи призвели до того, що ряд ультраконсервативних рухів почали копіювати різноманітні ознаки, притаманні нацистській ідеології. У 1937 р. Є.Онацький критикував Б.Муссоліні за надмірне захоплення нацизмом. Тоді ж видатний український публіцист констатував, що “фашизм скотився до нацизму”. Але вже через кілька років (у 1941 р.) один з лідерів мельниківського відламу ОУН Я.Гайвас вважав, що невдовзі при НСДАП буде створено спеціальний український відділ, і ОУН буде діяти як складова нацистської партії. Близькими до нацизму були також “Залізна Ґвардія” в Румунії, рух Л.Деґреля у Бельгії, рух Ф.Салаші в Угорщині, російські фашистські організації К.Радзієвського і А.Вонсяцького, а також УНАКОР/УНАКОТО отамана І.Полтавця-Остряниці в українському еміґрантському середовищі. Нацизм, порівняно з фашизмом, мав значно більше елементів, запозичених у лівих доктрин, і був своєрідним “мостом” між фашизмом і комунізмом совєцького зразка. (Відоме правило: крайні праві та крайні ліві сходяться, як і усі крайнощі. Муссоліні, як свідчать щоденники його зятя, Г.Чіано, постійно підтримував контакти з Москвою і навіть видавав таємниці своїх союзників – насамперед Німеччини. Попри міждержавні й міжсистемні стосунки існували стосунки і міжідеологічні. Нацизм став тією точкою дотику, де перетнулися фашизм і ленінізм. Недаремно у 1933 р. Гітлер у Німеччині прийшов до влади за допомогою не лише власне нацистів, а й ультраконсерваторів та комуністів, з якими згодом нещадно розправився).