ПОЛІТИЧНА ДУМКА ХХ СТОЛІТТЯ

Таким чином, аналізуючи політичний процес крізь призму спільних інтересів різних груп, А.Бентлі накреслює контур процесуальної інтерпретації теорії демократії.В рамках теорії демократії склалися сучасні теорії правової держави і громадянського суспільства. Видатними теоретиками теорії демократії є американські учені Ліпсет, Даль, австралійський і американський економіст і соціолог Й.Шумпетер, Сарторі та ін. Їх ідеї і теорії стануть основою при вивченні теми курсу “Демократія: сутність, форми та роль у суспільстві ”.

Доктрина технократії. Виникнення цієї доктрини пов’язується з іменем американського професора Т.Веблена (1857 – 1929) й пояснюється посиленням впливу на політику науки і техніки. В таких умовах влада все більше концентрується в руках управляючих (менеджерів), радників, експертів тощо. Виникає нова соціально-політична система – технократія. Влада технократів виходить не з інтересів суспільства, а з досягнень науки в інтересах суспільства. Ця доктрина має багато послідовників Г.Саймона (науково-управляюче суспільство), Д.Белла (постіндустріальне суспільство), Б.Беквіта (експертократія), З.Бжезинського (технотронне суспільство) та ін. В 70 – 80 роки виник і дістав визнання новий концептуальний перегляд ролі науки, метою якої стає забезпечення передумов виживання суспільства загалом. Автори синергетики (І.Пригожин, І.Стенгерс, Г.Ніколі, Г.Хакен, Г.Хенке, М.М.Моісеєв, С.П.Курдюмов, Є.М.Князева та ін.) переосмислюють традиційні уявлення про соціальні процеси, визначають тактику політики, яка має бути гнучкою, відповідною не тільки конкретним умовам, але й їх швидким змінам.

Концепція тоталітаризму. Тоталітаризм це феномен ХХ ст. З приводу концепції тоталітаризму точаться нескінченні дискусії, які особливо загострюються при віднесенні певних реальних режимів до тоталітарних. Значне місце вони займають у працях німецько-американського політолога Хани Аренд (1902 – 1973), австро-американського Фрідріха Фон Хайєка (1899 – 1988), російського філософа М.О.Бердяєва (1874 – 1948), французького Раймона Арона та ін. З характеристикою тоталітарних суспільств, головною рисою яких є перетворення особистості у представника “маси”, ми познайомимся при вивченні теми “Політичні режими сучасності”.

Світ кінця ХХ ст. відзначається цивілізаційною різноманітністю, він значно більше політизований ніж за будь-якої попередньої доби. Свідченням цього є, передусім, утворення у кінці ХХ ст. великої кількості суверенних держав, які намагаються зберегти політичну незалежність. Цей процес супроводжується виникненням дедалі більшої кількості внутрішніх і зовнішніх проблем, що активізують політичну поведінку громадян й вимагають розв’язання проблем геополітики і міжнародних відносин.

Таким чином, розгляд генези політичних ідей і теорій ХХ ст. (далеко не всіх) показує, що розвиток політології пов’язаний з теоретичними потребами суспільного життя, реаліями дійсності, що потребують свого теоретичного і ідеологічного осмислення.

Різноманітність напрямків, проблематики, теорій і парадигм до вивчення політики, відсутність загальної методологічної бази – така загальна картина політології ХХ століття.

2 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ШКІЛ

Розглядаючи основні напрямки розвитку політичної думки ХХ ст. , слід мати уявлення про політологічні школи, які забезпечують її розвиток.

Політична наука США. Ще у 1880 р. у Колумбійському університеті була організована перша школа політичної науки, а у 1903 р. утворилася американська асоціація політичних наук.

Особливістю розвитку політології США є її емпірична спрямованість, опора на соціологічні та соціально-психологічні методи і підходи. В 20 – 30-х роках “чиказька школа” проголосила актуальність вивчення людської поведінки в інституціях, групах, політичному процесі у цілому. Для цього з експериментальної психології було запозичено ідею вивчення поведінки людей за допомогою аналізу їх настанов (attitude), які можуть бути вимірені й обчислені за допомогою анкет та інтерв’ю. Старійшина американської політичної науки Ч.Мерріам приділив увагу її методології, виступаючи за рішучу заміну описових констатуючих міркувань про політику науковими дослідженнями, що повинні мати нормативний характер. Його учень і послідовник Г.Лассуелл також розвинув ідею про політичне дослідження у справжню науку. В передмові до книги “Влада і суспільство”, написаної у середині ХХ ст. , Г.Лассуелл підкреслював, що факти самі по собі – це просто набір деталей і вони не мають іншого сенсу, ніж бути грунтом для гіпотез. Проте, оскільки епоха потребує не споглядальності, а науки, засвоєння якої сприяє високопрофесійній дії, заклик не нехтувати теорією задля практики мають принципове наукове і методологічне значення.