Реалізація політики Угорщини щодо вступу в НАТО. Інтеграція Угорщини до ЄС

Отже, у якості члена НАТО, Угорщина прийняла участь хоча і пасивну, в операції в Косово. Вона дозволила НАТО використовувати свої аеродроми і повітряний простір під час 78-денної кампанії по бомбардуванню Югославії. Суспільна думка по відношенню до операції НАТО виявилася неоднозначною, але уряд і парламент повністю підтримали дій альянсу [73].

Пасивність Угорщини можна пояснити: Угорщина вступила в альянс, який на протязі 50-ти років не брав участі ні в одній військовій операції. З іншого боку було ясно, що Угорщина не буде відігравати активну роль у воєнній інтервенції проти Югославії, оскільки ці держави мають спільний кордон і у Воєводині проживає приблизно 350 тисяч угорців. Лінія уряду у Косовському питанні полягала в тому, що хоча прямим національним інтересам Угорщини не відповідала участь у операції НАТО, обов’язки Угорщини, як члена альянсу, є підтримка тих принципів, які вели НАТО до початку військової операції: Віктор Орбан також заявив, що досягнення регіональної стабільності, яке за словами представників НАТО, являється метою операції, покращить становище у Воєводині. Дві урядові щоденні газети, „NAPI MAGYARORSZAG” та „MAGYAR NEMZET” публікували ряд статей, які підтримували і пояснювали лінії уряду. Між іншим, бомбардування НАТО, не дивлячись на обіцянку дану Угорщині, все ж зачепили населення етнічними угорцями території у Воєводині [24.,с. 83].

Таким чином, Угорщина стала членом НАТО фактично авансом, оскільки реформування збройних сил в країні продовжується до цього часу. Витрати на оборонний комплекс в Угорщині між іншим складають тільки 1,6% внутрішнього валового продукту замість необхідних 3% [73].

У своєму інтерв’ю посол Угорщини в Україні Ференц Контра заявив, що хоча угорська армія і не дотягує до стандартів НАТО, Угорщина зробить все можливе, щоб на протязі 10 років формувати свої збройні сили. Планується до 2003 року провести скорочення армії, запровадити якісно нове озброєння. До 2010 року Угорщина – повністю перейде на професійну армію [44].

Зараз є дуже поширеною думка, що Угорщина є „найслабшою ланкою” НАТО. Якби НАТО виключало своїх членів, Угорщина була б першим кандидатом „на виліт” – цитує американський журнал слова офіційного представника Північноатлантичного альянсу [70].

У статті, опублікованій в номері „Foreign Affairs” за листопад/грудень 2002р., Селеста А. Валландер з вашингтонського центру стратегічних і міжнародних досліджень, висуває думку, що НАТО потребує механізму виключення держав-членів організації. Корупція і недемократична політика в деяких державах, які недавно приєдналися до НАТО, включаючи Угорську і Чеську республіки, можуть загрожувати легітимності союзу. Валландер цитує Угорське радіо, в трансляціях якого колишній і нинішній міністри оборони визначають, що у країні погана репутація у штабі НАТО.

Дєрдь Келеті – міністр оборони з 1994 по 1998рр., відзначив, що перед вступом в НАТО у 1999 році Угорщина давала обіцянки, які не була готова виконати. І новий міністр оборони Ференц Юхас заявив в ефірі, що йому неофіційно повідомили – Угорщина вже була би виключена з альянсу, якби це дозволяв статут організації [60].Габор Міклош з лівої газети „Nepszabadsag”, писав, що “FOREIGN AFFAIRS” дуже своєчасно висловився про обороноздатність Угорщини і її діяльності в рамках НАТО. А Ференц Хоркай Хорхер – оглядач щотижневика „HETI VALASZ”, зазначив, що матеріал Валландер відображає тільки її власну точку зору [60]. Третього листопада 1999 року у газеті „WASHINGTON POST” була опублікована стаття, яка розповідала про переговори між Джорджем Робертсоном і міністром оборони Угорщини Френсом Юхасом. Генеральний секретар НАТО вимагав, щоб Угорщина виконала обіцянку модернізувати і краще екіпірувати свою армію. В свою чергу Ф. Юхас звинуватив уряд Віктора Орбана в тому, що він не здійснив важливих воєнних закупок, та не виконав зобов’язань вкласти більше грошей в оборону [44].

У самому Міністерстві оборони Угорщини заявляють, що серед основних проблем армії – скорочення штату військовослужбовців, недостатнє обороноздатність проти біологічної і хімічної зброї і слабка мовна підготовка угорських солдат.

Під час самміту НАТО в Празі звучала критика на адресу нових членів НАТО. Особливо це стосувалося Чехії та Угорщини. Їх було звинувачено у небажанні реформувати свої армії. Витрати на оборону і там і там до цього часу нижчі намічених в альянсі 2% від ВВП. В Угорщині витрати на модернізацію армії взагалі скоротилися з 149 мільйонів у 1999 році до 82 млн. у 2001 році [80].

За три роки членства у НАТО Будапешт за свої кошти придбав лише одну сучасну систему озброєнь – систему „ППО Містраль” французького виробництва. Основну частину своїх озброєнь угорська армія отримала від Росії за рахунок заборгованості колишнього СРСР – більше 500 бронетранспортерів БТР-80 і автомобілів „НИВА”, а до цього ескадрилью сучасних МІГ-29 [42].

Новий скандал виник в Угорщині на кінці 2000 року, що був пов’язаний з ВПС Угорщини. В Будапешті довго відбувалися дискусії з питання – що краще: закуповувати для оновлення своїх ВПС: дорогі літаки західного виробництва чи обмежитися модернізацією винищувачів російського виробництва МІГ-29, які знаходяться на озброєнні угорської армії. Думки з цього приводу різко відрізнялися одна від одної. Недостачі у виборі літаків не було. Шведська авіакомпанія „Сааб” пропонувала винищувачі „Гріппен”, французька „Дассо” прагнула проштовхнути нову модель „Міража”. Найбільш активними були американці, які пропонували свій авіатовар на вибір. Компанія „боїнг Макдоннел-Дуглас” нав’язувала найновіші і дорогі F/A-18 Хорнег, а „Локхід-Мартін” прагнула продати бувши в користуванні F-16, що стосується варіанту модернізації МІГ-29, то послуги на рахунок цього пропонували німецькі, російські, ізраїльські і польські фірми, які мали відповідний технологічний досвід і виробничі потужності. Переважаючими бачилися позиції німецького підприємства „DАСА”, яке мало наміри залучити до модернізації російське підприємство-виробник „Міг-Мапо” [89].