Методологічні аспекти аналізу наукового рівня пізнавальної політології

Аналізуючи основні причини політичної кризи в Україні у 2004-2007 роках, необхідно насамперед зазначити не тільки відсутність політичної зрілості українського суспільства, а й нестабільність української політичної системи. Також варто згадати економічні причини відсутності консенсусу серед представників політичної еліти, тісне переплетення бізнесу й влади. Деякі політики зазначають, що від 2004 р. в Україні відбувається не політична, а олігархічна криза [2]. Вагомою причиною політичної кризи є також недостатність політологічних рекомендацій. Професор Ігор Бураковський пише, що в державі поглиблюється розрив між політикою й наукою [3]. За всього розмаїття теоретичних й емпіричних політологічних досліджень, за наукової волі самовираження, хочеться передусім від політологів почути поради й рецепти досягнення політичного й соціального миру в Україні.

Аналіз тематики й методологічного рівня політологічних досліджень в 2004–2007 роках (172 статті в альманасі «Грані») засвідчив відсутність не тільки обґрунтованих методологічних парадигм, а й недостатність системного аналізу, а також раціоналізаторської функції політологічних досліджень сучасного стану української політичної системи й демократії. Ту т слід сказати про початок системного аналізу сучасного стану близькосхідних досліджень, їхнього значення в порівняльній політології, про появу нової методологічної парадигми, зокрема в порівнянні контрастних політичних систем [11]. Але найбільше «актуальним стає аналіз трансформації політичної системи України від тоталітарно-радянської до «незалежно»-демократичної» [5, с. 132].

У пропонованому дослідженні на основі порівняльного аналізу теоретико-методологічних парадигм спробуємо простежити трансформації української політичної системи, виявити науковий рівень політологічних досліджень, уточнити взаємозв'язок теоретико-методологічного рівня політологічних досліджень із рівнем політичної культури українського суспільства й динамікою трансформації української демократичної політичної системи.

Для розробки загальної й часткової теоретичних моделей сучасної української політичної системи вихідними одиницями контентаналізу прийнято такі показники (для вимірювання думок різних авторів про теоретичне обґрунтування проблеми трансформації, а також статики й динаміки розвитку сучасної української політичної системи):

А. Основна (смислова) одиниця вимірювання рівня теоретико-методологічного обґрунтування мети (проблеми або тематики) аналізованого політологічного дослідження політичної системи (або частини системи). Найвищий бал (5 балів) відповідає найбільшій кількості джерел (п'ять і більше) для теоретичного обґрунтування мети (теми) дослідження (у списку літератури).

Б. Категорія «Функція політологічного дослідження».

В. Категорія «Політична ідеологія».

Г. Одиниця вимірювання методологічного рівня системного підходу.

Д. Одиниця вимірювання рівня матеріальних гарантій політики (рівня економіки).

Е. Категорія «Вектор трансформації політичної системи».

Показники А, Г и Д оцінюються за п'ятибальною шкалою. Показник Б класифікується за однією із чотирьох основних функцій політології — пізнавальна (гносеологічна), раціоналізація політичної системи, політична соціалізація й прогностична функція [10]. Показник В класифікується за однією із чотирьох політичних ідеологій, зокрема лібералізмом, консерватизмом й соціалізмом (див. Хрестоматію «Політологія», розділ ХI), а також українського націонал-демократизму. Інші ідеології не демократичні (комунізм, фашизм, нацизм та ін.). Їх до аналізу не залучаємо.

Показник Г використовується для аналізу теоретико-методологічного рівня системного підходу в дослідженнях сучасного стану української політичної системи (або складових системи). За основу шкали рівня системного підходу взято шість методологічних пунктів коректного дослідження політичного процесу [13, с. 108–109], де автор адаптував до сучасних українських умов методологічні вимоги системного підходу. Трансформація української політичної системи є об'єктивним політичним процесом, зокрема за останні роки (2004—2007 рр.). Коротко сформулюємо вищезазначені методологічні пункти коректного системного дослідження у вигляді шести методологічних принципів системного підходу до аналізу процесу трансформації української політичної системи: