Політична думка В’ячеслава Липинського

В. Липинський підкреслював, що політика — це вмін¬ня вибрати такий метод здобуття та організації влади і організації громадянства, який би уможливив будову і збереження окремої держави на українські землі і забез¬печив існування та розвиток української нації.

Загалом, В. Липинський — визначний мислитель сво¬го часу. І хоча концепція «трудової монархії» виявилася безперспективною, багато з його ідей щодо утвердження незалежної Української держави зберегли своє неминуще значення. Істотним і оригінальним є внесок В. Липинського в загальну політологію, зокрема, в теорії еліт, полі¬тичної культури, громадянського суспільства та ін.В. Липинський ґрунтовно висвітлив концепцію політи¬ки у праці «Листи до братів хліборобів». Він вбачав повно¬цінний розвиток української нації в розбудові власної дер¬жави. Така держава має існувати у формі монархічного прав¬ління, що відповідає державницькій традиції, започаткованій Б. Хмельницьким. За В. Липинським, ця монархія повинна ґрунтуватися на таких п'яти підвалинах: аристократія, класократія, територіальний патріотизм, український консер¬ватизм, релігійний етос.

Гетьман як спадковий монарх репрезентує державу, уособ¬лює її авторитет. Разом з гетьманом управління держав¬ними і суспільними сферами здійснює аристократія — кращі представники усіх класів і станів: промислового (фабри¬канти, інженери, робітники); хліборобського (поміщики, се¬ляни, сільські робітники); фінансового і купецького (всі, хто живе з обміну продуктами); комунікаційного (залізнични¬ки, шофери), інтелігенція.

Такий принцип формування аристократії (правлячої еліти) В. Липинський називав класократією, яка також пе¬редбачала співпрацю всіх класів. Принципи класократії заперечували буржуазний парламентаризм як такий, що роз'єднує нації за партійними ознаками, соціалізм — за класовими ознаками і націоналізм — за етнічними озна¬ками.

Територіальний патріотизм В. Липинський розумів як солідаризацію усіх мешканців України на ґрунті любові до рідної землі, незалежно від етнічного походження, соціаль¬но-класової належності, віросповідання.

Консерватизм, за В. Липинським, — це утвердження се¬ред громадян України організованих сил авторитету, дис¬ципліни, правопорядку, політичної культури, здатних при¬боркати анархію і свавілля, і, нарешті, релігійний етос — основа становлення морального порядку, без якого немож¬ливо сформувати націю, збудувати державу.

Форму державного правління вчений вбачав у дуаліс¬тичній конституційній монархії, за якої: гетьман як суверен української нації, голова кабінету міністрів зосереджує в своїх руках виконавчу владу; законодавчу владу утворюють дві палати: територіаль¬на (нижня), до якої входять представники місцевих земель¬них рад (по 3—4 від кожної землі на підставі загального, рівного, таємного виборчого права), і трудова (вища), до якої делегують своїх представників професійні спілки всіх класів і соціальних верств.

Висновок:

Український консерватизм грунтувався на ідеях:

1) домінуючої ролі держави в національному і соціаль¬ному розвиткові;

2) монархічної форми державного правління;

3) територіального патріотизму;

4) пріоритетності приватної власності;

5) провідної ролі аристократії у державотворчому про¬цесі;

6) вирішальної ролі моральних і релігійних чинників у суспільному поступові.

Теоретики українського консерватизму дотримували¬ся різних поглядів стосовно майбутньої форми держави. В. Липинський обґрунтував концепцію трудової легітим¬ної монархії, С. Томашівський — клерикальної монархії, а В. Кучабський — мілітарної монархії.