Політична думка В’ячеслава Липинського

П л а н :

1.Вступ.

2.Методи державного будівництва в Україні.

3.Заповіді катехизісів-самостійників.

4.Обґрунтування державного устрою.

5.Концепції Липинського.

6.Висновок.

Політична думка в Україні на початку XX ст. відобража¬ла перехід українського національно-визвольного руху із стадії культурного українофільства до організованої робо¬ти в масах. У цьому зв'язку заслуговують на увагу погля¬ди М. Махновського, викладені у праці «Самостійна Укра¬їна», що були своєрідним політичним кредо Революційної української партії, яка сформувалася 1900р.«Не можна, — зазначав М.Махновський, — зупинити націю, що ла¬мала свої кайдани, прокинувшись до життя. Нація ступи¬ла на новий шлях, а ми повинні очолити її, щоб досягти ідеалу, але мусимо пам'ятати, що ми тільки предтечі того великого, що йде за нами, ми тільки сповіщаємо • його силу, ми його посланці».

У 20-ті роки розвиток політичної думки в Україні по¬в'язувався насамперед з іменами В. Липинського, Д. Донцова, М. Хвильового, В. Винниченка. їхні погляди віддзер¬калювали процеси, що відбувалися в тогочасному суспіль¬но-політичному житті України. Власне кажучи, після цих діячів політична думка в Україні не мала яскравих по¬статей.»

Зазначимо, що тільки в 20-х роках існувала відчутна свобода політичної думки. На початку 30-х років її паростки були задушені. Крім цього, в радянській Україні, як і в інших національних республіках, наступ тоталітаризму підсилював, по суті, легалізований російський шовінізм. Більш сприятливі умови були за межами радянської Ук¬раїни — в Галичині і на Волині де опинилися В. Липинський та Д. Донцов. У цілому ж, однак, свої ідеї вони творили, як зазначає Т. Гунчак, у тіні програної війни за створення Української держави. Обидва як активні будів¬ничі державного життя глибоко пережили трагедію укра¬їнської невдачі, що, мабуть, підштовхнуло їх, як, зрештою, багатьох інших національне свідомих українців, до переоцінки події української революції. Посилювало ці проце¬си політичної інтроспекції й еміграційне життя з типовою безперспективною гризнею різноманітних політичних пар¬тій. Утиски, що їх застосовувала польська влада супроти українського населення в Галичині і на Волині, загост¬рювали політичні стосунки і ставили перед українською молоддю питання боротьби проти окупаційної влади, яка б ґрунтувалася на інших, радикальних засадах.

До потреби переоцінки українського політичного жит¬тя спричинилася не тільки могутня хвиля націоналізму, який у повоєнній Європі став панівною політичною силою, набувши нових форм радикалізму чи винятковості, а й внутрішні процеси її радянській Україні. Українізація, фор¬мальним ініціатором якої виступила комуністична партія, швидко охопила усі ділянки життя. Цей непередбачений, майже стихійний розвиток національного самовияву створював враження, що в Україні дійсно закладаються пере¬думови будівництва вільного національно-культурного, якщо вже не політичного життя. Візія служіння своєму народові на рідній землі, в рідному оточенні полонила ба¬гатьох політичних емігрантів, які почали повертатися в Україну, а між ними й самого Президента Української Народної Республіки М. Грушевського. Відбулася пере¬оцінка настанови до радянської України багатьох україн¬ських інтелігентів не тільки Східної України, а й Галичи¬ни та Волині. Наслідком цієї переоцінки постало радяно-фільство, яке загрожувало поширитися на українське суспільство, головне, на молодь.

Серед політичних доктрин України в XX ст. значне місце посідає монархіч¬но-гетьманська концепція В. Липинського (1882-1931). Він вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через по¬переднє спадкове монархічне правління. Гетьман є своєрід¬ним "національним прапором", живим символом України, навколо якого гуртується все населення, а головним чинни¬ком державобудівництва є, на його думку, встановлення пра¬вової монархії в традиційній гетьманській формі. Але ця мо¬нархія, як вважав В. Липинський, суттєво відрізняється від московської, що спиралася на насилля й необмежену владу царя, а також „від польської, де король завжди був маріонет¬кою шляхти. Його ще вважають за одного із засновників ук¬раїнського консерватизму, який поділяли окремі знані пред¬ставники політичної думки. Базові характеристики цієї течії Зазначено в таблиці нижче.