Політична думка В’ячеслава Липинського
Українську державницьку ідеологію В. Липинський бу¬дував на давніх народних традиціях, зокрема на держав¬ному досвіді гетьмансько-козацьких часів і високій етніч¬ній культурі хліборобської спільноти. При цьому держав¬ність бачилася йому як спадкоємна монархія, очолювана гетьманом.
В. Липинський намагався обґрунтувати такий держав¬ний устрій. Він вважав, що парламентаризм при однопа¬латній системі із загальним виборчим правом як форма правління чужої духом та інтересами буржуазної демо¬кратії для хліборобського класу і загалом хліборобської країни не підходить. В. Липинський виходив з того, що ні одна нація не розпочала і не може розпочати свого існу¬вання від демократії і що демократичні нації можуть іс¬нувати тільки там, де була чи є своя власна національна держава, або там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.
Для консолідації деморалізованої бюрократичною Ро¬сією нації і створення держави потрібна сильна влада в руках однієї особи, щоб репрезентувати ідею суверенності та незалежності. Ця особа очолювала б державну оборону і через кабінет міністрів — державну адміністрацію, її влада була б обмежена двома законодавчими палатами, які б спиралися не на політичну демагогію, а на сталі й незмінні принципи інтересів території і праці. Інтереси території представляла б нижча палата — з'їзд Рад по¬одиноких земель, інтереси праці — вища палата — Тру¬дова рада державна.Природно, що про одну із центральних проблем — взаємовідносини з Росією — В. Липинський писав, що ро¬сійська орієнтація (більшовицька чи протибільшевицька), в формі заведення в Україні російської державності не допоможе нашому національному об'єднанню, підтримає нашу внутрішню анархію, тому вона для нас, хліборобів, не годиться. Разом з цим він наголошував, що географіч¬не положення України, спільне історичне минуле, спільні економічні інтереси вимагають, щоб ми з Росією та Біло¬русією, як зовсім окрема та суверенна Українська націо¬нальна держава, утворили тісний мілітарний та економіч¬ний союз і спільно з ними шукали собі союзників у Європі.
Оскільки держава була вузловим питанням у концепції В. Липнпського, то він намагався пояснити роль соціаль¬них верств у політичному житті народів. В. Липинський вважав, що здатність держави до життя залежить від форми її суспільної організації. В. Липинський розглядав державність як фактор національної інтеграції. «Тільки власна Українська держава, — зазначав він, — дасть нам той об'єднуючий дух, котрий усіх нас, хліборобів, в один міцний, твердий український хліборобський клас міцно зв'язує. Бо тільки в ім'я власної Української держави і спільної національно-державної культури зможемо ми знайти спільну мову з іншими українськими класами і не¬обхідний для тривкого державного ладу компроміс з ними заключити».
По суті, В. Липинський закликав, до об'єднання всіх політичних сил у змаганні за незалежну Україну. Всі ми як християни хочемо Царства Небесного і так само всі ми як українці — українські комуністи, соціалісти, демокра¬ти, консерватори, ліберали — хочемо України. Але як християни ми йдемо до Царства Небесного через ту чи іншу Церкву, так само як українці до України ми можемо дійти тільки через ту чи іншу громадську політично-націо¬нальну організацію, якої внутрішня сила і здатність довес¬ти своїх вірних до мети залежатиме від її більшої внут¬рішньої моралі, від її кращих, розумніших, більш раціо¬нальних та більш моральних методів спільної акції і спіль¬ного громадського життя.
Отже, згідно з концепцією В. Липинського, саме держава повинна об'єднати мешканців території в органіч¬ну цілість. Цей організм як наслідок спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання суспільного самовираження у формі власної нації. Передумовою цього самовираження є існування держави, оскільки, на думку В. Липинського, ідея бажання, кінцевою метою якого є створення нації, може реалізуватися тільки в матеріальних формах держави.
Одна із основних тез концепції В. Липинеького полягає в тому, що державу можна будувати за ініціативою про¬відної верстви або аристократії. Саме вони здатні повести за собою пасивну більшість. «Без національної аристократії, — підкреслював В. Липинський, — без сильних і авторитетних провідників та організаторів нації в її тяж¬кій боротьбі за існування немає і не може бути нації». Передумовою провідної ролі аристократії є її прагнення влади, готовність до боротьби за цю владу. Тобто аристо¬кратія мусить бути «стихійно імперіалістичною». Проте В. Липинський не дивився на аристократію як на замк¬нену суспільну верству або касту. Він вважав, аристокра¬тія — це та активна меншість, яка об'єднує найкращих і найактивніших членів усіх класів. Саме вона творить матеріальні й духовні цінності, які стають власністю всьо¬го суспільства.
До політично-творчого фактора В. Липипськиц відно¬сив. тих, хто безпосередньо стимулював розвиток еконо¬міки. Інтелігенція — не є продуцентом у цьому плані. В суспільно-політичній структурі вона покликана бути по¬середником між суспільними класами завдяки культур¬ній та інтелектуальній праці. На думку В. Липинського, інтелігенція не повинна займатися створенням ідеології, партійною роботою, будуванням і керівництвом держа¬вою. Власна держава можлива тільки на ґрунті компро¬місу, між українськими класами в ім'я бажаного всіма законного ладу і спокійної праці. Така держава можлива за умови спільної для усіх класів національної культури, спільної оборони своєї території і спільного для усіх пра¬ва нації на самовизначення. Тобто йшлося про суверен¬ність на своїй землі, якою користувалися, на думку В. Липинського, європейські нації.