Політична думка В’ячеслава Липинського

В. Липинський розглядав такі основні методи організації державного будівництва в Україні:

1) демократія з республікою;

2) охлократія з диктатурою;

3) класократія з правовою, обмеженою законом монархією. Найбільш придатною для України є остання форма. В. Ли¬пинський це пояснює тим, що вибори до демократичної республіки (парламенту) — це політична бутафорія. Для україн¬ського руху, міркував він, можуть стати фатальними гасла де¬мократії й громадянського суспільства, оскільки вони спричинять штучне копіювання демократії за взірцями інших країн, а політична культура однієї нації не може бути механі¬чно перейнята іншою.В. Липинський вважав, що основна умова створення укра¬їнської державності - це єдність: релігійна, регіональна, по¬літична, організаційна, національна. Справу української державності завжди губила відсутність єдності між українця¬ми (галицько-наддніпрянський антагонізм). Здобуття держав¬ності багато в чому залежить від організації провідної верстви, від її згуртованості. Але потрібно спочатку виплекати її. Народ, що не вміє відтворити власних "панів", тобто провідної верстви, змушений навіки коритися чужим панам. Резюме своїх політи¬чних і світоглядних поглядів В.Липинський формулює так: "На¬віть нашрудніше завдання може бути виконане, коли є: стихійне, вроджене хотіння, ясна ідея, усвідомлююча хотіння; воля та розум, потрібні для здійснення ідей, віра в Бога і в те, що дана ідея згідна з Божими законами; і любов до людей та землі, серед яких і на якій має здійснюватися дана ідея".

Помітним явищем української політичної думки XX ст. була самостійницька теорія М. Міхновського (1873-1924), суть якої він виклав у своєрідному маніфесті, катехізисі самостійників — "Десяти заповідях".

Ось деякі з цих заповідей:

— Одна, єдина, неподільна, самостійна, вільна, демократи¬чна Україна, Республіка робочих людей — це ідеал українсь¬кої людини, за здійснення якого ти повинен боротися, не шкодуючи свого життя.

— Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зне¬важай перевертнів-відступників і добре буде цілому твоєму на¬родові й тобі.

— Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних іде¬алів.

— Не зробися ренегатом-від¬ступником.

— Не обкрадай власного на¬роду, працюючи на ворогів Ук¬раїни.

— Допомагай своєму земляко¬ві поперед усіх: держись купи.

Цей документ був сприйнятий по-різному: від схвалення до цілковитого заперечення. Й на це були підстави. Але заради об'єктивності в оцінці цього до¬кумента слід зважати на ті кон¬кретно-історичні обставини, за яких він створювався.

Незважаючи на суперечливість М. Міхновського як особи і політика, на неприйнятність у наш час деяких його положень, усе ж слід відзначити його палке прагнення здобути самостій¬ність Україні, його мрії про єдину, вільну, демократичну Укра¬їну — республіку робочих людей від "гір Карпатських до гір Кавказьких".

В. Липинський стверджував, що тільки власна держа¬ва, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Основна орієнтація В. Липинського — ніхто не збудує Української держави, якщо ми самі собі її не збу¬дуємо, і ніхто за нас не зробить нації, якщо ми самі на¬цією не схочемо бути. Відповідно власне призначення він вбачав у тому, щоб прищепити народові України свої висновки як світогляд, здатний перетворити пасивний народ у політичне активний організм. Отже, ідеологія розглядалася як рушійна сила національного відродження. Коли відродження націй відбувається без національного ідеаліз¬му, без любові до цілої нації в усіх її класах і- групах, без того . ідейного національного пафосу, того романтичного захоплення образом нової волі й незалежності націй, що .йде в парі з відродженням усіх європейських народів, то внаслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Зостається тільки форма — мертва шкарлупина без зерна.