Становлення та розвиток політичної думки в історії людства

Держава породжується не вільною волею людей, а є закономірним результатом розподілу праці та пов'язаного з ним утворення соціальних класів. Головним у марксистському аналізі політики як суспільного явища виступає положення про сутність класової боротьби як боротьби політичної, спрямованої на завоювання та утримання влади. Раніше буржуазні мислителі та соціалісти-утопісти також знали про існування класової боротьби, але вони не розглядали боротьбу класів як рушійну силу історії.

К.Маркс та Ф.Енгельс з класових позицій підходили до сутності політичної влади, визначаючи її так: «політична влада у власному розумінні слова - це організоване насильство одного класу для придушування іншого». (К.Маркс, Ф.Енгельс ,Соч.2-е изд., т. 4, с. 477).

Доля марксистської теорії величезна і трагічна. Вона мала і має прихильників практично в усіх країнах світу, які неодноразово намагались втілити її в життя. Керуючись цією теорією, російські більшовики захопили владу, утримували її протягом багатьох десятиріч, нав’язували свій "досвід" іншим країнам. Проте крах тоталітарного режиму в 90-х роках ХХ ст. потягнув за собою кризу марксизму.

Про значення теоретичної спадщини Маркса для сучасного наукового знання добре сказав Карл Поппер (1902- 1994 рр.), науковий критик марксизму: «Він (Маркс) багато на що відкрив нам очі та загострив наш зір, але повернення до домарксистскої суспільної науки вже неможливе. Усі сучасні дослідники проблем соціальної філософії зобов’язані Марксові, навіть якщо вони цього не усвідомлюють. Це особливо вірно для тих, хто не згоден з його теоріями, як, наприклад, я. І я з готовністю визнаю, що моє трактування Платона чи Гегеля носить на собі печатку Марксового впливу» (К. Поппер. Открытое общество и его враги. В 2-х т., т.2, с. 98).

Таким чином, у творах західноєвропейських мислителів епохи Відродження та Нового Часу закладені засади та розроблені найважливіші положення політичної науки.

5 Становлення політичних ідей у Київській Русі у ІХ - ХІІ ст. та їх подальший розвиток на етапі формування українського народу

(ХVІ - ХVІІ ст.)

Політичні ідеї та теорії, які створювалися видатними політичними діячами, мислителями України, тісно пов’язані з її історією, відбивають політичні процеси і їх тенденції.

Поява власності, розподіл суспільства на класи, боротьба за землю та саме існування з аланами, гунами, готами, печенігами, половцями, зумовили виникнення у ІX ст. великої феодальної держави східних слов'ян із центром у Києві - Київської Русі.

Періодизація розвитку політичної думки Росії співпадає з етапами у становленні та розвитку російської державності. Оскільки Україна дуже довго входила у склад Росії, то й розвиток української політичної думки тісно пов’язаний з політичною думкою Росії. Подалі будемо розглядати обидва ці напрямки разом.

Отже, величезне значення для зміцнення феодального ладу, посилення давньоруської держави та княжої влади мало прийняття у 988 р. Християнства. Воно прийшло на зміну ідеологічним формам первісного суспільного ладу, висловлюючи потребу суспільства у новому типі ідеології та світогляду. Християнство залучило давньоруську державу до політичного та культурного життя європейських народів, сприяло розвитку писемності та освіти.Разом з християнським вченням у Давню Русь почали проникати нові політичні поняття, за допомогою яких усвідомлювались актуальні питання суспільного життя. Предметом політичних міркувань були такі проблеми, як походження держави, правомірність панування правлячої династії, шлях укріплення княжої влади.

До пам’ятників давньоруської літератури в яких відображена актуальна для того часу політична проблематика, відносяться «Слово о законе и благодати» київського митрополіта Іларіона (1049 р.), літопис «Повесть временных лет» (1113 р.), «Поучение Владимира Мономаха» (1125 р.), поема «Слово о полку Игореве» (XІІ ст.), «Моления Даниила Заточника» (1229 р.) та ін.

Головні ідеї цих творів - рівноправність російського народу з іншими європейськими народами; - єдність російської землі; - захист підлеглих від порушень законів всередині країни.

Найбільшого розвитку Давньоруська держава досягла в ХІ ст. за часів князювання Ярослава Мудрого, але після нього почалося дроблення держави і у другій половині ХІІ ст. вона розпалася на окремі князівства.