Становлення та розвиток політичної думки в історії людства

У XІV-XVІ ст. на Русі йшов процес ліквідації феодальної роздробленості, центром об'єднання російських земель стало Московське князівство. У цей період складається політична ідеологія централізованої держави, у якій найбільше значення мають проблема зміцнення самодержавства та питання про роль Російської держави серед світових держав.

Підсумком пошуків відповіді на це запитання стала теорія «Москва-третій Рим», що була остаточно сформульована у посланнях псковського чернеця Філофея. Він вважав, що історія людства - це історія виникнення, розвитку та занепаду світових царств, що спрямовуються Богом.

Першим світовим царством був Рим. Спадкоємцем Рима, або другим Римом, стала Візантія із столицею у Константинополі. Візантія зрадила православ'я і за це покарана Богом - загинула під тиском турок у 1453 р. Єдиним носієм православ’я лишився російський народ. А Москва стала третім Римом і буде ним до кінця світу. «Два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти» - пише Філофей.

У ХІІ - ХVІ ст. українські землі були роз’єднані і грабувалися - спочатку татаро-монгольською навалою, а потім Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдавією, турками, кримськими татарами. До середини ХVII ст. влада в країні належала польському королеві, а потім російському цареві. Боротьба українського народу проти соціального гноблення, колонізації та окатоличування вилилась у хвилю повстань, а потім призвела до утворення Запорізької Січі, яку історики називають християнсько-демократичною республікою з чіткою структурою громадських інститутів та військовою організацією на чолі з гетьманом.

До цього періоду відноситься видатний пам'ятник української культури XVІ ст. «Пересопницьке Євангилєє», на якому присягають на вірність українському народу сучасні президенти України. Політична боротьба зумовила розвиток національно-культурного руху, появи братств - добровільних православних церковних об’єднань.

Культурний підйом в Україні значно посилюється у кінці XVІ - поч. XVІІ ст. із появою братств. Це були - суспільно-освітні православні об’єднання міського населення.

До цього періоду відноситься творчість письменника-демократа, ідеолога селянських мас Івана Вишенського (1545 - 1620 рр.). Його політичне вчення було спрямоване не тільки проти національно-релігійного пригнічення, але й проти політико-правової системи Річі Посполитої. Його погляди були пронизані ідеєю рівності всіх людей від природи.

У другій половині XVІІ ст. до братств вливаються вищі верстви українського суспільства що не прийняли католицтво та приєднується козацтво на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. Трохи пізніше була створена Києво-Могилянська академія, перший вищий навчальний заклад на чолі з Петром Могилою. У працях Петра Могили можна знайти роздуми про світську владу, що не співзвучні пануванню влади церкви. Він відводив для церкви роль радника, а не пана і мріяв мати у обличчі царя мудрого правителя, батька підданих, виступав проти унії православної церкви з католицькою.

Викладачі академії, релігійні та громадські діячі: Ф.Прокопович, І.Галятовський, Л.Баранович та інші відстоювали ідею незалежності України від Польщі і союз з російським народом. Феофан Прокопович (1681 - 1736 рр.) активно пропагував реформи Петра І, створив теорію освіченого абсолютизму, згідно якої освічений монарх є верховним носієм державної влади і спрямовує свою діяльність на загальну користь.

З другої половини XVІІІ ст. у надрах феодально-кріпосної системи став розвиватися капіталістичний уклад. Водночас у політичній думці починає формуватися прогресивний феодальний табір. Розвивається політична ідеологія просвітництва. Для неї характерні: - вороже відношення до кріпосного права; - активний захист освіти, самоврядування, волі та європейських форм життя.Вершиною цього напрямку в Росії стали погляди А.М.Радищева (1749 - 1802 рр.). Він вважається першим російським письменником-революціонером. У творі «Путешествие из Петербурга в Москву» показав економічну, соціальну та моральну згубність кріпосного права і самодержавства. Він вважав, що вони існують разом і підтримують один одного.

В Росії та Україні продовжувався розвиток капіталістичних відносин, що сприяло розповсюдженню ліберальних настроїв у суспільстві і насамперед серед частини дворянства.

6 Основні напрямки та тенденції розвитку соціально-політичних поглядів в Україні у ХІХ - поч. ХХ ст.