Становлення та розвиток політичної думки в історії людства

Кожній з цих концепцій відповідає свій часовий відрізок та свій етап у розвитку людського суспільства.

Творці та носії міфологічної концепції політики - народи Давнього Єгипту, Вавилону, Індії, Персії. У ІІІ-ІІ тис. до н. е. у дельтах великих рік (Нилу, Тигру, Євфрату, Інду, Хуанхе) виникають могутні держави - Єгипет, Шумер, Аккад, Вавилон, Ассірія, давньоруські і давньокитайські держави.

Необхідність постійної організації складного іригаційного господарства зумовила розвиток цих суспільств шляхом твердої державної централізації, що призвело до створення політичних структур деспотичного типу. Ці структури мали основні особливості:

• адміністративно-командне управління суспільством через міцний бюрократичний апарат;

• поглинення державою власності та господарчих функцій низових одиниць;

• централізований перерозподіл державою ресурсів.

Соціально-політичні уявлення давньосхідних суспільств носять переважно релігійно-міфологічний характер, який підкреслює божественне виникнення існуючих відносин влади та порядку.

Міфологічна традиція схвалює існуючий порядок і є «теоретичним виправданням його необхідності». Наприклад, у Давньому Єгипті рабовласна ідеологія знайшла свій вираз у таких творах як «Повчання гераклієпольського царя своєму сину» де стверджується необхідність укріплення державної влади шляхом проведення політики, що поєднує суворість до одних і прихильність до інших. Ті, що не підкоряються верховній владі гідні фізичної розправи.

Політичні ідеї Давнього Вавилону яскраво передані у законах царя Хаммурапі (XVІІІ cт. до н.е.). Укріплення влади рабовласників і охорона інтересів службових людей - головна з них.

Політична думка Давньої Індії носила відображення релігійно-політичної ідеології буддизму та брахматизму. Послідовники буддизму вважали, що світом править не бог, а природний закон і людські справи залежать від власних зусиль людей. Буддизм заснований на визнанні морально-духовної рівності людей. Саме тому до політичної думки Давньої Індії характерне сполучення ідеї твердої державної системи з релігійно-моральним індивідуалізмом.

Саме у Давній Індії вдалося детально розробити концепцію людських обов'язків і практично не залишити місце для прав.

Певний відхід від ранніх міфологічних уявлень в бік раціональних відбувся у Давній Персії і пов'язано це з ім’ям Заратустри. Згідно з його вченням у світі іде боротьба добра і лиха і в кінцевому підсумку переможе добро . Держава повинна бути земним втіленням небесного царства, а монарх повинен захищати підданих від лиха, боротися проти зла у державі. Кастовий розподіл суспільства грунтується на вільному виборі кожним того чи іншого виду занять.Власне політичні теорії агродеспотичних держав, які носили новий раціоналістичний характер, були створені тільки у рамках китайської суспільної думки. Давньокитайським філософам вдалося знайти основний нервовий вузол існування азіатського деспотизму - поділення суспільства на тих, хто робить і хто керує.

Головним питанням для китайських філософів була проблема ефективного управління суспільством. Вони запропонували декілька варіантів рішення цього питання: два головних (Конфуціанство та Легізм ) і два побічних (Моізм та Даосизм).

Конфуціанське рішення проблеми складається у розробці патріархально-патерналістської версії деспотичної держави.

Конфуцій (Кун Фу-цзи (551 - 479 рр. до н.е.) вважав, що найвищої ефективності управління державою можна досягти лише на принципах патріархально-кланової форми підлеглості - по старшинству в родині.

Держава у Конфуція - це одна велика родина, де влада імператора - влада батька, а відносини правителів і підданих - родинні відносини.