Близький і середній схід у контексті стратегії національної безпеки США: висновки для України

•вживати попереджувальні заходи щодо атак терористичної мережі;

•не допустити того, щоб зброєю масового знищення заволоділи репресивні режими та терористичні альянси;•унеможливлювати надання диктаторськими режимами підтримки терористичним групам; у цьому контексті США не розрізняють тих, хто готує акти терору, і тих, хто підтримує їх.

У новій Стратегії національної безпеки спростовуються твердження стосовно того, що корені сучасного тероризму на Близькому Сході походять з американської окупації Іраку та нерозв’язаності палестино-ізраїльського конфлікту. «Тероризм не є просто результатом ворожого ставлення до американської політики в Іраку, — запевняють автори Стратегії. — Сполучені Штати були атаковані 11 вересня, раніше, ніж ми повалили режим С. Хусейна. Окрім того, країни, які розташовані далеко від Іраку, не оминули терористичних атак».

Також у Стратегії стверджується, що «тероризм не є просто результатом палестино-ізраїльських відносин. Підготовка «Аль-Каїди» до атак 11 вересня розпочалася у 90-х роках, у період активного розвитку мирного процесу» [4, 20]. Такі висновки є свідченням зростаючої критики на адресу «трансформаційної» політики США у близькосхідному регіоні, коли низка помилок та прорахунків у її здійсненні стали джерелом поширення тероризму.

Європейські та американські аналітики при цьому вказують на головний прорахунок Вашингтону — відсутність продуманої стратегії повоєнного розвитку і реформування Іраку. Як зазначає провідний кореспондент «Ла Фігаро» Р. Жирар, «поспішаючи повалити режим С. Хусейна, неоконсерватори з Пентагону зовсім не підготувались до того, що буде після цього. Вони думали: якщо диктатура є найгіршою з режимів — далі має бути тільки краще. Проте вони помилились. Є речі й страшніше диктатури — це анархія. Ще гірше — громадянська війна» [11]. Провідний американський політолог, колишній радник президента Дж. Картера з питань національної безпеки З. Бжезінський доходить висновку, що «окупація Іраку виявилася заходом з усіх точок зору надто дорогим і не результативним, а для суспільного устрою Іраку — руйнівним» [12].

Знаковим моментом у полеміці навколо відповідності американської стратегії «просування демократії» на Близькому Сході та її результатів стала поява роботи відомого «класика» неоконсерватизму Ф. Фукуями «Америка на роздоріжжі: демократія, влада і неоконсервативна спадщина» [13]. Це останнє дослідження автора «Кінця історії та останньої людини» стало, як зазначає рецензійна стаття у «Нью-Йорк Таймс», «могутнім звинувачувальним актом проти війни в Іраку, розв’язаної адміністрацією Буша, та тієї ролі, яку відіграли ідеї неоконсерватизму — превентивна війна, «доброзичлива» гегемонія та односторонні дії в ухваленні рішення щодо війни та її відповідних наслідків [14]. Головний висновок відомого науковця — на Близькому Сході, як і в інших регіонах, прискорений «марш свободи» від тиранії до справжньої демократії за декілька лічених років неможливий; у політиці сприяння трансформаційним процесам та демократичним змінам необхідно ретельно враховувати історичні традиції та менталітет, ступінь готовності певного народу до кардинальних змін.

Таким чином, нова Стратегія національної безпеки США покликана передусім виконати функцію пропагандистського забезпечення та захисту політики американської адміністрації на Близькому Сході з урахуванням перспектив нових президентських виборів. Водночас вона відбиває складний процес розробки такого стратегічного курсу США на Близькому Сході, який дав би можливість найефективіше реалізовувати американські інтереси у регіоні з урахуванням як нових реалій і викликів, так і на основі аналізу допущених помилок та прорахунків.

Зазначені головні пріоритети політики США на Близькому і Середньому Сході й проблеми щодо їхньої реалізації мають бути з необхідністю враховані українськими політиками та експертами за опрацювання зовнішньополітичного курсу нашої держави у близькосхідному регіоні.

Зважаючи на те, що сьогодні Україні у стратегічному плані вкрай важливо зміцнити свою присутність в Іраку у новому форматі, який передбачає передусім реалізацію економічних інтересів нашої держави (зокрема постачання в Україну іракської нафти), необхідно розробити механізм тристороннього співробітництва в економічній та енергетичній сферах між Україною, новим урядом Іраку та США.

Питання координації діяльності США та України у близькосхідному регіоні, формування спільних підходів щодо вирішення багатьох актуальних проблем Близького і Середнього Сходу (близькосхідний мирний процес, боротьба з міжнародним тероризмом, реалізація міжнародних економічних проектів тощо) мають бути внесеними у порядок денний українсько-американських політичних консультацій.Найбільш складною проблемою для України є те, що навколо двох наших важливих торговельно-економічних партнерів на Близькому і Середньому Сході — Ірану і Сирії — склалася напружена політична ситуація. США чинять тиск на керівництво цих країн, погрожуючи введенням через механізм Ради Безпеки ООН економічних санкцій. Все це має серйозні негативні наслідки для розвитку співробітництва України як з Іраном, так і з Сирією. У цьому контексті перед українською дипломатією постає нелегке завдання опрацювання такої лінії поведінки, що дозволила б зберегти з цими арабськими країнами нормальні відносини, не погіршуючи при цьому стосунки з нашим стратегічним партнером — Сполученими Штатами Америки.