Близький і середній схід у контексті стратегії національної безпеки США: висновки для України

16 березня 2006 р. була оприлюднена нова Стратегія національної безпеки США, у якій велику увагу приділено аналізу сучасних проблем американської політики на Близькому і Середньому Сході, насамперед щодо реалізації стратегії «просування демократії». З урахуванням того, що Сполучені Штати Америки відіграють вирішальну роль у розвитку геополітичних та геоекономічних процесів на Близькому і Середньому Сході, усвідомлення основних пріоритетів та особливостей сучасного курсу американської адміністрації у зазначеному регіоні набуває важливого науково-практичного значення.

Нова версія Стратегії національної безпеки США вже аналізувалась у публікаціях З. Бжезінського, Г. Кіссінджера, А. Шлезінджера та інших американських, європейських, російських та арабських політологів [1]. Разом з тим українські науковці ще не приділили належної уваги цьому важливому державному документу США, особливо у контексті його впливу на українську зовнішню політику, в тому числі й у близькосхідному регіоні.

Враховуючи зазначене вище, автор на основі використання проблемно-історичного, системного та компаративного методів аналізу ставить за мету:

•виявити основні пріоритети та проблеми сучасного етапу реалізації Сполученими Штатами Америки своєї політики на Близькому і Середньому Сході;

•узагальнити на цій основі висновки, які мають бути взяті до уваги українською дипломатією у здійсненні близькосхідної політики.

Потрібно зазначити, що першочергову роль нова Стратегія національної безпеки США приділяє аналізу результатів впровадження у життя «доктрини Буша», обґрунтованої ще у попередній редакції Стратегії від 20 вересня 2002 р., яка у подальшому була розвинена і конкретизована у стратегію «просування демократії» на Близькому Сході.

Головними постулатами «доктрини Буша», що стала ідеологічним та концептуальним стрижнем політики США на Близькому і Середньому Сході, визначено такі:

•близькосхідна політика Сполучених Штатів нерозривно пов’язана з глобальною боротьбою з міжнародним тероризмом і є важливим інструментом у реалізації її головних цілей на Близькому і Середньому Сході;

•у ході реалізації своїх стратегічних завдань на Близькому і Середньому Сході США мають право на використання упереджувальних ударів як по терористичних центрах, так і по країнах, що підтримують терористів або підозрюються у такій підтримці;

•війна з тероризмом як невід’ємна складова близькосхідної політики США є битвою за майбутнє мусульманського світу, її не можна трактувати як зіткнення цивілізацій;

•у процесі здійснення своєї політики на Близькому Сході США велике значення надаватимуть підтримці поміркованих та реформаторських урядів [2].

Протягом наступного періоду викристалізувалася головна парадигма сучасного зовнішньополітичного курсу США у близькосхідному регіоні. Вона полягала у переході від збереження стабільності у регіоні будь-якою ціною, навіть за рахунок співробітництва з реакційними режимами, до політики сприяння трансформації та поширення демократії. «Ми підтримували розширення демократії на ширшому Близькому Сході, — зазначається у новій Стратегії національної безпеки США, — зустрічаючи виклики та спостерігаючи прогрес, який був очікуваний та передбачуваний» [4, 1].

У контексті реалізації стратегії «просування демократії» на Близькому Сході центральне місце відводилось Іраку як показовому полігону. Трансформація Іраку за планами Вашингтону — це реалізація своєрідного «пілотного проекту» будівництва демократії і ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід. «Наскільки демократична Німеччина стала стрижнем нової Європи, яка сьогодні єдина, вільна і живе у мирі, — наголошувала Держсекретар США К. Райс, — так і трансформований Ірак може стати ключовим елементом надто відмінного від сьогоднішнього Близького Сходу, в якому не процвітатиме ідеологія ненависті» [3].