Близький і середній схід у контексті стратегії національної безпеки США: висновки для України

Стратегія Національної безпеки США від 16 березня 2006 р., що узагальнює головні завдання США на Близькому Сході протягом другої вакації президента Дж. Буша, покликана захистити політику Сполучених Штатів у близькосхідному регіоні, яка останнім часом отримала визначення як «трансформаційна дипломатія» [5]. Остання визначає головною метою досягнення докорінної трансформації Близького Сходу через сприяння у здійсненні глибоких політичних, економічних, соціальних та гуманітарних реформ.

Необхідність у такому захисті та подальшому обґрунтуванні стратегії «просування демократії» виникла через труднощі та невдачі, що спіткали Сполучені Штати на Близькому Сході, а також через появу низки нових проблем та викликів.Найсерйознішою та найбезпечнішою проблемою для американської адміністрації залишатиметься ще тривалий час ситуація в Іраку, що виходить з-під контролю США. Сьогодні як серед американського політикуму, так і в американських, британських та інших засобах масової інформації триває запекла дискусія щодо прорахунків та помилок США в Іраку після завершення безпосередньо військової операції, спрямованої на повалення режиму С. Хусейна. К. Райс у своєму виступі у британському місті Блекбурні 1 квітня 2006 р. була змушена визнати, що Сполучені Штати в Іраку «зробили тактичні помилки, тисячі таких помилок» [6]. Сам американський президент останнім часом виступав на масових аудиторіях з обґрунтуванням цілей американської політики в Іраку та захистом її результатів.

Нова Стратегія національної безпеки США зосереджується на трьох аспектах американської політики в Іраку. По-перше, відзначається, що «терористи розглядають сьогодні Ірак як центральний фронт боротьби проти Сполучених Штатів». Узагальнюються головні цілі терористів, які полягають, на думку авторів Стратегії, у намаганні розгромити американців в Іраку і змусити їх зрадити своїх союзників, довести, що Сполучені Штати стають слабкішими і є ненадійним союзником, встановити у самому серці геополітично важливого регіону таку владу, яка була б подібною колишньому режимові талібів у Афганістані [4, 12-13].

По-друге, акцентується на успіхах політики США щодо Іраку, поміж яких — ліквідація тиранічного режиму та успішне проведення трьох загальнонаціональних виборчих кампаній протягом 2005 р. [4, 2]. По-третє, підкреслюється, що Сполучені Штати «продовжуватимуть підтримку іракського народу у його історичному поступі від тиранії до ефективної демократії» [4, 38]. По-четверте, викладено аналіз Національної стратегії перемоги в Іраку від 30 листопада 2005 р., що покликана «допомогти іракському народові розгромити терористів та нейтралізувати повстанський рух в Іраку».

Така допомога має здійснюватися у трьох напрямах:

•політичний: ізоляція елементів сучасного повстанського руху, які не бажають приєднатися до мирного політичного процесу; залучення до такого процесу тих політичних сил, які виявляють наміри відмовитися від насильства; розбудова стабільних, плюралістичних та ефективних національних інституцій, що здатні захистити інтереси всіх іракців;

•безпековий: розширення зон, вільних від повстанців, де будуть присутніми сили безпеки і оборони Іраку; та які перебуватимуть під контролем уряду Іраку; розбудова Збройних сил Іраку;

•економічний: відновлення інфраструктури іракської економіки, реформування на ринкових принципах та забезпечення її зростання, розбудова економічних інституцій країни, здатних забезпечити регіональну та міжнародну інтеграцію країни.

Особливістю нової Стратегії національної безпеки США є приділення неабиякої уваги іранській темі. Адже останнім часом іранське питання, особливо після обрання президентом Ірану представника радикального крила М. Ахмадінежада, стало одним з найголовніших і найскладніших для Сполучених Штатів у близькосхідному регіоні. І пов’язано це передусім з ядерною програмою Тегерана, що, на думку американського керівництва, має на меті створення ядерної зброї, а також з намаганням Ірану стати лідером не лише на Близькому Сході, а й в усьому мусульманському світі. Стратегія національної безпеки США однозначно заявляє, що «жодна країна для нас не становить такої небезпеки, як Іран» [4, 20].

Поміж головних чинників іранської загрози Стратегія національної безпеки виокремлює такі: небажання Тегерана надати можливість міжнародному співтовариству і МАГАТЕ здійснювати контроль над своєю ядерною програмою; спонсорування тероризму та загрози на адресу Ізраїлю; спроби підірвати близькосхідний мирний процес та зруйнувати демократію в Іраку, а також негативне ставлення до демократичних прагнень свого власного народу [4, 20]. У документі також визначається головна лінія сучасної американської стратегії щодо Ірану — проведення чіткої різниці між іранським режимом та іранським народом. «Наша стратегія полягає у блокуванні загроз від режиму, водночас розширюючи наші контакти і зв’язки з народом, який страждає від репресій режиму» [4, 20-21].