Комсомол України в перебудові 1985 – 1991 років
Центральною подією громадського життя України 1990 року стали вибори народних депутатів України і депутатів місцевих Рад. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань істотно змінив характер виборчої кампанії. Уперше за радянський час вибори були альтернативними.
В листопаді 1989 року було опубліковано „Платформу ЛКСМУ на виборах у народні депутати Української РСР”. У ній ЛКСМУ вперше заявила, що „не претендує на монополію в молодіжному русі”, підтримує „право молодих людей об’єднуватися в інші молодіжні організації, аматорські об’єднання, асоціації, на самостійну діяльність у рамках чинного законодавства”, що „будь-яка конструктивна ініціатива молодіжних організацій, рухів за перебудову одержуватиме підтримку ЦК ЛКСМУ” [36]. Але, як мовиться, поїзд пішов. Комсомол вибори програв. У передвиборчій боротьбі взяли участь понад 200 його представників, але тільки 34 стали народними депутатами.На початку травня 1990 року розпочала роботу новообрана Верховна Рада України. Уже на першій сесії, 16 липня 1990 року, вона прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Напередодні цієї події, 10 – 14 червня 1990 року, працював ХХVI з’їзд ЛКСМУ. У період між цим і попереднім з’їздом чисельність республіканської організації скоротилася на 1 млн. 300 тис. чоловік і склала 5 млн. 357 тис. 333 члени ВЛКСМ. Серед делегатів було тільки 6 % робітників і 5 % колгоспників. Уперше за 70 років існування комсомолу делегатами були і юнаки та дівчата, що дотримувалися некомуністичних поглядів: 18 членів НРУ, 5 – асоціації „Зелений світ”, 16 – Товариства української мови ім. Т. Шевченка, 3 – товариства „Меморіал” [38]. На цей час вже активно діяла і Спілка незалежної української молоді (СНУМ).
З’їзд ухвалив Програму і Статут ЛКСМУ. Комсомол рішуче відмежувався від догматичного тлумачення марксизму, одержавлення комсомолу, його ідейного та організаційного підпорядкування партії, монополії в молодіжному русі. Але події в країні розвивалися так, що жодні нововведення вже не могли врятувати застарілу організацію.
До кінця 1990 року від перших гасел перебудови не лишилося нічого. Очільники КПРС зрозуміли, що вибори на альтернативній основі, розвиток багатопартійності, свобода преси, розширення прав трудових колективів, розмежування функцій партійних, радянських і державних органів, утвердження в суспільстві спочатку ідейного, а потім і політичного плюралізму, законодавче забезпечення економічної свободи і різних форм власності, розширення прав союзних і автономних республік тощо явно не працюють на оновлений соціалізм. Розвиток цих процесів наближав крах авторитарної системи. Політичні „градусники” провіщали політичну спеку. Особливо це відчувалося в Москві й відлунювалося в Києві.
До літа 1991 року ситуація набула критичної маси. Щоб стався вибух, потрібен був тільки потужний детонатор. І таким детонатором стало тимчасове відсторонення М. Горбачова від влади, створення 19 серпня ГКЧП, до якого увійшли представники консервативної частини партійно-державного керівництва СРСР. Але путчисти протрималися лише два дні. Демократичні сили перемогли. 23 серпня було заборонено КПРС і Компартію Росії.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України приймає Акт проголошення незалежності України. Президія парламенту ухвалила рішення про департизацію державних органів, установ, організацій, припинення діяльності КПУ, націоналізацію власності КПУ й КПРС на території України.
Комсомол та КПРС з політичної й історичної арени зійшли разом. Незважаючи на перебудовчі корективи, старий режим вже ніщо не могло врятувати.
Висновки
На першому етапі молодь підтримала перебудову. Але погіршення умов життя, зиґзаґи перебудовчих процесів, безрезультатність реформ у комсомолі, адміністративний тиск на самодіяльні об’єднання відштовхнули молодь від перебудови, комсомолу і партії.
Проголошення незалежності, всенародно підтримане на референдумі 1 грудня 1991 року, стало початком нової ери в історії України. Розпочався непростий і болісний період модернізації усіх сфер суспільного життя. На цьому етапі суспільство очікує переходу від авторитаризму до демократії, від адміністративно-командної до ринкової економіки, від людини-гвинтика до людини – активного творця своєї долі, від класових до загальнолюдських цінностей, від об’єкта до суб’єкта геополітики.