Комсомол України в перебудові 1985 – 1991 років

„Частина самодіяльних об’єднань веде атаку на ідею масової молодіжної організації, керованої партією, проводить роботу зі створення альтернативної громадсько-політичної структури. …У молодіжному середовищі поширюються пацифістські настрої. Зростає інтерес до релігійних містичних вчень. Не вдалося викоренити ворожі прояви серед молоді. В 1984 – 1987 роках практично в кожному місті республіки було виявлено угруповання профашистської орієнтації. У Волинській, Івано-Франківській, Одеській областях – на націоналістичній основі. Окремі їх організатори закликають до створення „самостійної України”, „до збройної боротьби проти Радянської влади”.

Далі автори записки відзначали, що чимало комітетів комсомолу недооцінюють небезпеку, що наростає; слабко вивчають політичну обстановку в молодіжних колективах, причини негативних процесів; рідко ініціюють вирішення проблем, що викликають законне невдоволення молоді; слабко використовують своє представництво в партійних і радянських органах; повільно виробляються ефективніші методи політичної роботи; приховують негативні прояви; не проводять широких профілактичних заходів; не позбулися страху нестандартних рішень; ігнорують реальні процеси; застосовують „силові” методи впливу. „Деякі комсомольські працівники, науковці, ідеологічний актив неспроможні протистояти демагогам і критиканам, не готові до індивідуальної роботи з лідерами самодіяльних об’єднань, політично незрілими молодими людьми” [24].30 грудня 1988 року секретаріат ЦК ЛКСМУ розглянув нову записку відділу ідейно-політичної роботи. В ній констатувалася значна політизація молоді, неформальних організацій. У центр уваги висувалась проблема політичного статусу комсомолу. На звітно-виборних зборах, диспутах і дискусіях, у ЗМІ гостро критикуються центральні комсомольські органи за недостатню активність у державному управлінні, за нечітко виражену позицію в конфліктних ситуаціях. Викликають невдоволення недостатня самостійність первинних комсомольських організацій, їх залежність від адміністрації. Негативно позначається на авторитеті комсомолу повільна демократизація внутріспілкового життя.

„Певний дефіцит політичного змісту в діяльності комсомольських організацій, обмеженість соціальних проблем, у вирішенні яких реально бере участь комсомол, справді знижує його вплив на молодь, створює передумови для виникнення самодіяльних об’єднань громадсько-політичного характеру. Деякі члени цих об’єднань піддаються націоналістичним настроям. …У ряді випадків вони перехоплюють ініціативу в постановці назрілих питань, використовують …недоліки й прорахунки для дискредитації партійних, радянських, комсомольських органів.

Багато комітетів комсомолу не зуміли заявити про себе як про політичні органи, не повністю віддзеркалюють інтереси молодих людей у конфліктних ситуаціях. Комсомольські лідери бояться виступати з гострою критикою, несміливо вторгаються в незвичні сфери діяльності: охорону природи, історико-культурної спадщини, в національні питання тощо. Слабко формується молодіжна думка навколо складних проблем сучасного розвитку суспільства. Відчувається брак теоретичних знань, практичних навичок у боротьбі за представництво при формуванні керівних партійних, радянських і громадських органів. Зазначені недоліки – одна з причин некерованого стихійного розвитку процесів у молодіжному середовищі…” [25].

Ці висновки свідчили про втрату впливу комсомолу в молодіжному середовищі та його безпорадність протиставити щось привабливе для молоді.

До речі, організації воїнів-інтернаціоналістів ще на зорі „перебудови” були віднесені до неформальних структур. У грудні 1985 року секретар Харківського обкому партії В. Івашко на пленумі ЦК КПУ запропонував ЦК ЛКСМУ проявити більший інтерес до неофіційних об’єднань молоді, таких, зокрема, як аматори туристичної пісні, футбольні фанати, особи, які служили в різних родах військ, виконували інтернаціональний обов’язок за кордоном [26]. Відповідно до партійної вказівки, комсомол так і розглядав „афганців”, ставлячи їх на четверте місце після „металістів”, „брейкерів” та фанатів футбольних команд [27].

Розгортання самодіяльного масово-політичного руху по всій країні змусило ХIХ партконференцію висунути на порядок денний проблему глибокого реформування політичної системи. Це дало новий поштовх вільнодумству, сприяло формуванню нових структур. Так завершився етап „революції згори”. Забовваніла перспектива „революції знизу”.

V пленум ЦК ЛКСМУ в квітні 1989 року розглядав звіт бюро ЦК про роботу з поглиблення „перебудови”. У доповіді першого секретаря ЦК В. Цибуха превалювали заколисуючі оцінки. Але мине тільки п’ять місяців, і новий перший – А. Матвієнко – на VП пленумі оцінить ситуацію по-іншому. Відносно Народного руху України, V пленум зазначив, що, незважаючи на зовнішню привабливість НРУ, практична реалізація його програмових цілей має об’єктивні передумови перетворення руху на альтернативну організацію, здатну „спричинити розмежування за політичними, національними й іншими мотивами, що не заслуговує підтримки” [28]. А Рух на той час підтримки уже й не потребував.