Евристичні можливості біогеодетермінізму

Слід відзначити, що не всі теоретики російської геополітики поділяють такі прогнози О. Панаріна. Так, К. Сорокін рішуче виступає проти використання прихильниками «російської національної ідеї» крайніх ідеологічних проявів для обгрунтування великодержавного статусу Росії, проти спроб відродити в оновленому вигляді євразійство, західництво та слов’янофільство (наприклад, у вигляді «Росія для росіян»).

Прогнози О. Панаріна, засновані на ренесансі спекулятивного біогеодетермінізму, об’єктивно зближують дослідника з євразійськими, новоімперськими, російськошовіністичними, глобалістськими концепціями, які не мають нічого спільного з пошуками справді прийнятної наукової методологічної бази дослідження сучасних особливостей вияву етнонаціонального чинника, соціокультурних парадигм людського буття.Аналіз досвіду застосування біогеодетерміністських ідей, аргументів, концепцій і методу в цілому (його назва, на відміну від відомого в науці «геодетермінізму», запропонована нами, є, на нашу думку, більш адекватною тим реаліям, які у своєму впливові на свідомість етнонаціональних спільнот є визначальними) у дослідженні етнонаціональних процесів, і, зокрема, національної свідомості, дає змогу зробити ряд висновків.

По-перше, біологічні та географічні чинники повинні враховуватися насамперед у з’ясуванні впливу довкілля та ландшафту на антропологічні та етногенетичні процеси, формування етнічних стереотипів, етнічної психології, характеру, вдачі, темпераменту, особливості етнічного менталітету тощо.

По-друге, якщо аналіз національної свідомості грунтується на політичній концепції нації, то в етнодержавознавчих підходах має враховуватися, що дія біогеочинників опосередковується насамперед 1) станом свідомості титульного етносу; 2) співвідношенням етнічних спільнот — складових нації — як чисельним, так і культурним; 3) історичним досвідом етнонаціонального буття; 4) етнокультурними традиціями поліетнічного життя тощо.

По-третє, вплив біогеографічних чинників виявляється в етнічних стереотипах (мислення та поведінки) і тому на буденному рівні національної свідомості фіксується, здебільшого, в підсвідомості. Це архетипи свідомості, менталісні особливості, ритміка народних пісень, танців, мови.

По-четверте. На теоретичному рівні національної свідомості роль біогеочинників має бути осмислена у відповідних концепціях розвитку етногенезу, формування нації як поліетнічної політичної спільноти, національної свідомості як системи актуалізованих і сублімованих етнічних і суто національних духовних феноменів, що функціонують і на свідомому, і на несвідомому рівнях.

По-п’яте. На державно-політичному рівні національної свідомості біогеодетерміністський метод певною мірою має бути застосований при виробленні засад етнополітики держави, і особливо зважено (без надмірного натуралізму і водночас ідеологізації) використовуватися для оцінки конкретних ситуацій, пов’язаних з певною фазою етнічного ренесансу, політизації різних етносів, висунення ними економічних, культурних та політичних вимог.

По-шосте. Вироблення геополітики держави та відповідних її пріоритетів у міждержавних стосунках не повинно супроводжуватися гіперболізацією біогеографічних чинників, їх міфологізацією та абсолютизацією. Це призводить, як було показано на прикладі сучасної російської геополітики, до прорасистських і профашистських орієнтацій, що, зрештою, не сприяє, а шкодить іміджу держави (особливо на міжнародному рівні), порушує внутрішньонаціональну громадянську злагоду, спричиняє міжетнічні та міждержавні суперечності та підозри. Водночас на державно-політичному рівні національної свідомості неприпустима недооцінка біогеочинників, що може зумовити непослідовність у захисті національних інтересів — в економічній, екологічній, зовнішньополітичній, етнополітичній сферах.

По-сьоме. Біогеодетерміністський метод, що грунтується на аналізі впливу біологічних та географічних чинників на людину, етнонаціональні спільноти, суспільство, і, зокрема, на формування національної свідомості, є: 1) евристично плідним; 2) об’єктивно необхідним і обов’язковим; 3) першим (у часі застосування) серед інших методів дослідження національної свідомості; 4) одним з основних методів етнополітології та етнодержавознавства.

По-восьме. Біогеодетерміністський метод дає нам змогу ввести до арсеналу теоретичних інструментів етнополітологічного дослідження нове поняття — «біогеогенна самодостатність етнонаціональної спільноти». На наш погляд, воно адекватно відображає феномени високого рівня адаптації такої спільноти до природних умов, самоорганізації її на власному ландшафтному, етнокультурному грунті, особливості вияву механізмів адаптації та самоорганізації у менталітеті, етнічних стереотипах, етнічній та національній психології, міфології, історичній пам’яті, в типах і формах господарювання й навіть у міжнаціональних стосунках та геополітиці конкретної держави.