Деякі аспекти захисту національних інтересів України

Широке міжнародне визнання України після проголошення незалежності сприяло початку політичного діалогу між нашою державою і США. Вагому роль у визначенні спільних орієнтирів відіграло підписання Президентами України, США і Росії Тристоронньої заяви щодо ядерної зброї, розташованої на території України, та приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Самостійного значення відносинам з Україною США почали надавати з початку 1994 року. Термін „стратегічне партнерство” у відносинах між двома країнами вперше прозвучав в офіційному комюніке від 19 вересня 1996 року під час оголошення про створення міждержавної комісії Л. Кучма – Е. Гор. Згідно з проголошеним курсом, головним аспектом відносин США і України повинна бути співпраця у сферах національної безпеки, зовнішньої політики, економіки, торгівлі та інвестицій. У Спільній заяві Президентів від 5 червня 2000 року було підтверджено зобов’язання розвивати та поглиблювати стратегічне партнерство між державами у ХХІ столітті.

США виступають головним гарантом успішного просування процесів інтеграції України до євроатлантичної спільноти. Однією з актуальних тем, що обговорювалися на саміті США – ЄС в Ґетеборзі, було питання членства України в Євросоюзі. Ця ж тема стала предметом уваги в ході зустрічі президентів США і Польщі. У підсумковій заяві США і ЄС, а також у спільній заяві президента США Дж. Буша та президента Польщі А. Квасневського „висловлено рішучу підтримку суверенітету та незалежності України, підтверджено готовність і надалі сприяти поглибленню її співробітництва з європейською і трансатлантичною спільнотою, а також підтримувати подальше просування України на шляху ринкових та демократичних реформ” [13].

США посідають головну позицію за обсягами інвестицій в розвиток економіки України ($589,5 млн.), а їх частка в загальному обсязі інвестицій (18,15 %) значно перевищує показники інших двох важливих інвесторів – Росії (8,86 %) і Німеччини (7,07 %) [14]. На найближчі десять років заплановано здійснювати взаємозв’язки між Україною і США в трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Україна практично, а не на словах, підтримала США у боротьбі зі світовим тероризмом. У серпні 2003 року український контингент чисельністю 1600 осіб розпочав виконання своєї місії в Іраку. Цю подію не залишили без уваги США і увесь світ, оскільки Україна є країною – не членом НАТО, чий контингент був серед найчисельніших (четвертий серед 32 країн). Був, оскільки він поступово скорочується, адже Верховна Ради України на початку грудня 2004 року прийняла Постанову про відкликання наших військових з Іраку.

Зовнішня політика України передбачає поглиблення стратегічного партнерства між Україною і Польщею, яке вже на сучасному етапі може бути віднесене до базових цінностей сучасної Європи. Процес становлення та розвитку двостороннього співробітництва між двома державами розпочався на початку 1990-х років. Розбудова партнерських відносин з Україною входила в комплекс завдань східноєвропейського напрямку польської зовнішньої політики. Базисом стратегічного партнерства між Україною і Польщею стали „Декларація про засади та основні напрями розвитку українсько-польського співробітництва”, підписана 13 жовтня 1990 року, та „Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю” від 18 травня 1992 року. Важливою ланкою поглиблення взаєморозуміння між Києвом і Варшавою у сфері військової політики стало підписання у жовтні 1995 року Угоди про створення спільного миротворчого батальйону. Він виконував свою місію в Косово.

Українсько-польський політичний діалог збагачується міжпарламентськими контактами. Співробітництво між українською Верховною Радою та польським Сеймом розпочалося ще 1990 року. Відтоді не знижується взаємна зацікавленість парламентаріїв актуальними питаннями розвитку двостороннього співробітництва та міжнародної проблематики. 1993 року з ініціативи Української республіканської партії та Конфедерації незалежної Польщі було започатковано проведення форуму політичних партій балтійсько-чорноморських країн. Результати балто-чорноморського саміту, який відбувся у вересні 1999 року в Ялті, засвідчив, що Україна і Польща „перебувають в регіональному геостратегічному епіцентрі” [15].Значним вкладом у розвиток міжпарламентського діалогу було створення позафракційних депутатських груп „Україна – Польща” та „Польща – Україна”. 21 травня 1997 року в Спільній заяві Президентів України і Польщі „До порозуміння і єднання” зафіксовано тезу, що суверенні сусідні держави Україна і Польща є стратегічними партнерами.

Результати експертного опитування з проблем стратегічного партнерства, що проводилося Центром ім. О. Разумкова у жовтні 2000 року, підтверджують стратегічну значимість розвитку українсько-польських відносин. Одне з чільних місць у загальному переліку 19 держав, проголошених стратегічними партнерами України, експерти віддали Польщі (52 %). Оцінка українською громадськістю пріоритетності розвитку відносин з Польщею мало розходитися з експериментальною (56,8 %) [16].

Вступ України до Ради Європи здійснювався за активної підтримки Польщі. Добросусідська позиція Варшави щодо Києва, виявлена 1995 року, отримує своє продовження в підтримці польським керівництвом курсу на інтеграцію України до європейських структур. Вустами президента А. Квасневського Польща зголосилася стати „адвокатом” України в Європі. Важливу роль у цьому відіграють активні контакти між державно-політичними елітами України і Польщі.