Деякі аспекти захисту національних інтересів України

Зміст сценарію „Незалежна від РФ інтеграція в європейські структури” складають: послідовна політика зближення України із Заходом у всіх напрямках; одночасна підтримка рівноправних взаємовигідних відносин з Росією на чіткій економічній основі за умови позитивної динаміки політичного діалогу Росія – ЄС; розвиток системи ГУУАМ і співробітництво з іншими країнами на взаємовигідних принципах економічного прагматизму, входження асоційованим, а в перспективі й повноправним членом до СОТ та до європейських економічних структур безпеки [8].

Більш конструктивним та перспективним з точки зору захисту власних інтересів видається розвиток подій за другим сценарієм. Україна може стати важливим фактором регіональної політичної стабільності, зберігаючи, разом з тим, рівноправні партнерські відносини з Росією. Євроінтеграційний курс нашої держави цілком органічно поєднується з розвитком економічних відносин з РФ, а також з іншими країнами СНД. Саме цієї мети добивається Україна, розпочинаючи спільно з Росією, Білоруссю та Казахстаном формувати Єдиний економічний простір (ЄЕП). Однак цей процес відбувається непросто, його неоднозначно сприймає як широка громадськість, так і представники різних політичних та економічних еліт.

2004 року Україна підписала документи, котрі фактично започаткували процес формування ЄЕП. Головна мета, якої добивалося політичне керівництво України, – це створення зони вільної торгівлі в ЄЕП. Наскільки послідовним у захисті цієї ідеї буде новообраний Президент В. Ющенко, покаже час. Хотілося б сподіватися, що все позитивне, з точки зору вигоди для національних інтересів, у цьому процесі нове керівництво збереже.

Є всі підстави стверджувати, що пріоритетними на наступне десятиріччя в стратегічному партнерстві з Росією в економічній сфері є такі напрямки:

• співробітництво в енергетичній галузі;

• науково-технічне та інноваційне співробітництво;

• розвиток транспортної мережі України в інтересах обох держав;

• інвестиційне співробітництво;

• розвиток військово-технічного співробітництва;

• розвиток фондових ринків та процесів взаємного інвестування;

• взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

• спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн;

• співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міграції.

Зовнішньоекономічна стратегія нашої країни передбачає ефективне використання взаємозв’язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США. Перемога в холодній війні перетворила США на світового лідера, спроможного впливати на події глобального масштабу. В перші роки після закінчення холодної війни США визначалися стосовно своєї майбутньої присутності в Європі. Створення єврокорпусу як втілення ідей „європейської ідентичності” в галузі безпеки та оборони прискорило перемогу американських глобалістів над ізоляціоністами. Щоб не допустити поступового виходу США з Європи через розбудову єврокорпусу як самостійної від НАТО одиниці, Вашингтон спрямував зусилля на посилення позицій НАТО на європейському континенті. Вирішенню питання в руслі вимог американських глобалістів сприяло використання східноєвропейського лобі. „Саме воно привнесло в обговорення питання про присутність США в Європі певний антиросійський відтінок, який приховав для багатьох справжні причини розширення НАТО” [9].

Посилення незалежної України, зближення її з НАТО цілком відповідає просуванню американських інтересів у Європі. Інтереси США та України стосовно Єврорегіону і пострадянського простору багато в чому збігаються. „США, підтримуючи суверенітет, незалежність та політичну стабільність в Україні, отримують стратегічного союзника, який сприятиме забезпеченню в регіоні їх інтересів. Україна за належної підтримки могутнього стратегічного партнера матиме сприятливі умови для прискореного вирішення власних основних стратегічних завдань” [10].Чимало дослідників вказують на фактор російського чинника в українсько-американських відносинах. Без України Росія втрачає статус імперії, що потенційно збільшує стратегічні можливості Центральної Європи. В цій ситуації „увага до України визначається не тільки її партнерським потенціалом, а й тим, що вона є одним з об’єктів і, певною мірою, інструментом суперництва між Росією та Заходом” [11]. Нестабільність американсько-українського тактичного курсу випливає з того, що США „або не визначилися стратегічно щодо України, або мають намір використовувати нашу державу як інструмент для маніпулювання третьою стороною, в даному разі Росією” [12].