І спокій тільки сниться (Конфлікт і компроміс)

Розв’язання конфлікту може бути повним (що не завжди є остаточним) чи неповним. На думку американського дослідника К.Мітчела, політичний конфлікт вважається повністю розв’язаним, якщо:

– проблема зникає з політичного порядку денного;

– рішення схвалюються та сприймаються всіма конфліктуючими сторонами як на рівні еліт, так і на рівні мас;

– домовленості й угоди є самодостатніми, тобто вони не залежать і не потребують підтримки з боку третьої сторони;

– домовленості й угоди розглядаються всіма сторонами як чесні й справедливі;

– рішення мають консенсусний характер;

– учасники приймають домовленості й угоди добровільно, без будь-якого тиску ззовні.

В усіх інших випадках конфлікт вважається розв’язаним не повністю.

Критеріями ефективності управління політичними конфліктами вважаються: надійність їх прогнозування, запобігання ескалації, утримання в цивілізованих рамках та конструктивне розв’язання. До критеріїв успіху можна віднести: задоволення учасників конфлікту досягнутими домовленостями, створення сприятливих умов для розвитку їх взаємовигідного спілкування, а в кінцевому підсумку – політичну вигоду суспільства, зокрема збереження політичної стабільності та зміцнення національної безпеки.

На завершення підкреслимо необхідність формування в Україні, як і в інших посттоталітарних державах, високої культури управління політичними конфліктами, яка дає змогу швидко і безпомилково знаходити найоптимальніші шляхи і методи, які можуть сприяти розв’язанню конфлікту із врахуванням і максимально можливим задоволенням інтересів усіх конфліктуючих сторін. Ця необхідність викликана тим, що:

– кілька поколінь колишніх радянських людей було виховано в атмосфері вигаданої безконфліктності та конфліктофобії;

– їм нав’язувалася, по суті справи, антикультура вирішення конфліктів із її антигуманними гаслами типу “Хто не з нами – той проти нас” або “Якщо ворог не здається – його знищують” та ставкою на силу;– без високої культури управління конфліктами неможливо побудувати правову державу, створити громадянське суспільство.

Звичайно, формування такої культури – проблема надзвичайно складна, але її вирішення цілком реальне. Доказом цього може бути розвиток Західної Європи, де на зміну культурі, що робила ставку на індивідуалізм та силу, прийшла нова культура управління конфліктами, що віддає перевагу пошукам компромісу і консенсусу. Проте при формуванні власної високої культури управління конфліктами варто не тільки і не стільки позичати позитивний досвід Заходу чи Сходу, скільки спиратися на кращі традиції та риси українського народу, зокрема його гуманізм, толерантність, доброзичливість.

Підсумувати все вищенаведене можна словами Р.Дарендорфа: “Той, хто вміє впоратися з конфліктами шляхом їх визнання і розв’язання, той бере під свій контроль ритм історії; той, хто втрачає таку можливість – отримує цей ритм собі у супротивники”. Навчити мистецтву успішного розв’язування політичних конфліктів покликана політична конфліктологія – нова наука і мистецтво управління конфліктами в політичній сфері людського життя, яка сьогодні народжується в Україні.

Література

1. Глухова А.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика (теоретико-методологический анализ). – М., 2000.

2. Дмитриев А.В., Залысин И.Ю. Насилие: социо-политический анализ. – М., 2000.

3. Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт: политологический анализ. – Ростов н/Д, 1992.