І спокій тільки сниться (Конфлікт і компроміс)

– перетворення протистояння і протиборства на конструктивну взаємодію (співробітництво).

Шляхи (способи) розв’язання політичного конфлікту можна поділити на дві групи: 1) правові та 2) політичні.

Правові шляхи вимагають застосування відповідних правових норм, що містяться в національному законодавстві та в міжнародному праві. Політичні передбачають пошук взаємоприйнятної згоди між конфліктуючими сторонами за допомогою переговорів та посередницьких процедур. Обидва шляхи не лише не виключають, а, навпаки, доповнюють одне одного і часто вважаються навіть єдиним, тобто політико-правовим.

Арсенал політико-правових способів досить багатий. Наприклад, при розв’язанні конфлікту між законодавчою і виконавчою гілками влади можуть бути використані такі: звернення до Конституційного Суду; відставка уряду; розпуск парламенту і призначення нових парламентських виборів; проведення референдуму щодо спірних питань; створення узгоджувальної комісії тощо.Процес розв’язання конфліктів поділяється на дві фази: 1) прийняття рішення; 2) практична реалізація.

Перша фаза передбачає цілу низку дій, зокрема:

а) врахування всіх мікро- (інтереси окремих людей) та макрочинників (інтереси політичних партій, суспільства, держави тощо);

б) розгляд альтернативних рішень і вибір найоптимальніших з них;

в) ретельні розрахунки всіх імовірних втрат та надбань, які може принести обраний варіант рішення;

г) передбачення реакції іншої конфліктуючої сторони та її союзників;

д) розробка інформаційного забезпечення обраного рішення;

е) підготовка запасних варіантів рішення на випадок невдачі прийнятого тощо.

Друга фаза розв’язання конфліктів – практична реалізація прийнятих рішень – зводиться: 1) або до прямих переговорів між конфліктуючими сторонами; 2) або до залучення посередників (медіаторів).

Безпосередні (прямі) переговори суб’єктів конфлікту можуть бути двосторонніми або багатосторонніми. При двосторонніх переговорах конфліктанти найчастіше вдаються до певних взаємних поступок, тобто до компромісу. При багатосторонніх переговорах оптимальним вважається пошук і досягнення консенсусу. Переговори взагалі і особливо в тупикових ситуаціях вимагають дотримання певних принципів: раціональної поведінки сторін; взаємодії та взаємоповаги; толерантності; спільних зусиль по створенню сприятливого клімату переговорів та ін.

Однак деякі політичні конфлікти бувають настільки гострими, що їх важко або і взагалі неможливо розв’язувати без допомоги третьої сторони, тобто посередника. Посередник має бути, перш за все, професіоналом, особливо з тих питань, навколо яких точиться конфлікт. Функції посередника полягають у незалежному і об’єктивному дослідженні причин, сутності й характеру конфлікту; наполегливому пошуку оптимальних шляхів максимального задоволення інтересів усіх конфліктантів; генеруванні нових варіантів розв’язання конфлікту; нарешті, в організації підготовки і проведенні самих переговорів. Діяльність посередника має бути вкрай обережною і виваженою, а позиція – об’єктивною і нейтральною. Його не слід розглядати як якогось чарівника, здатного швидко і легко залагодити будь-який конфлікт. Посередник – це лише порадник, помічник конфліктуючих сторін, за якими завжди залишається останнє слово. Проте й принижувати роль посередників не варто. Історія знає чимало прикладів, коли лише за допомогою посередників були розв’язані довготривалі й кровопролитні конфлікти.

Слід враховувати, що розв’язання політичного конфлікту, на відміну від його вирішення чи завершення, не передбачає знищення однієї чи всіх конфліктуючих сторін або ліквідації предмета конфлікту. Останній, по-перше, може бути поділений між суб’єктами конфлікту (якщо це, звичайно, можливо); по-друге, конфліктанти можуть користуватися ним спільно або почергово; по-третє, його може бути передано одній із сторін за адекватну компенсацію іншій стороні; по-четверте, конфліктуючі сторони можуть взагалі відмовитися від претензій на нього і т. ін.