Ісламський фундаменталізм як політична доктрина
Серед політичних факторів найпотужніший вплив на розвиток ісламського фундаменталізму справили ісламська революція в Ірані 1979 року, „нафтовий бум” 1970-х років, арабо-ізраїльський конфлікт, війна в Перській затоці 1990 року.
Протягом останніх років відбувається прискорення процесу політизації мас у порівнянні з темпами соціально-економічного розвитку країн поширення ісламу. В соціальному плані це призводить до прискореної диференціації, розмивання патріархальних верств суспільства, великого ступеня урбанізації. Зростає кількість незадоволених економічним станом верств, представники яких є носіями традиційних релігійних поглядів. Вони ворожо ставляться до процесів модернізації суспільно-політичного життя і тому є відкритими для сприйняття фундаменталістських ідей. В цьому контексті цікава позиція російського науковця Г. Мирського. Він, зокрема, пише: „Хоча іслам в принципі не є релігією, яка б була несумісна з демократією і правами людини, її легко використовувати саме в цьому сенсі, експлуатуючи гнів бідних і знедолених народів, які прагнуть перемоги справедливості і тому здатні повірити тим, хто стверджує, що все зло вкорінене у відході ісламського суспільства від „джерел”, від праведного шляху, що всі проблеми принесло народові наслідування чужих норм і цінностей, притаманних Заходу” [6, с. 139]. Ця цитата ще раз підтверджує висловлену вище думку про те, що ісламський фундаменталізм, граючи на антизахідних настроях ісламського суспільства, виступає повноцінною політичною ідеологією з усіма притаманними їй основними ознаками.
Ще одним вагомим фактором політизації ісламу сходознавці вважають „крах ідеалістичних уявлень щодо можливості перетворення колишнього колоніального або напівколоніального суспільства на основі „західних” моделей [7, с. 348 – 350]. Крім того, значна кількість учасників національно-визвольного руху взагалі ототожнює іслам з націоналізмом.
В цілому, відродження ісламського фундаменталізму пов’язане не лише з характером соціально-політичних та економічних перетворень останнього часу, а й з їх суміщенням на досить невеликому історичному проміжку. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що потужні антизахідні настрої, які експлуатуються адептами фундаменталістської доктрини, є не лише однією зі складових ідеології, а мають об’єктивну основу історичного характеру.
Історична доля ісламської цивілізації формувалася в рамках духовно-релігійного протистояння з християнським Заходом. У середні віки період розвитку і добробуту мусульманських країн змінився періодом занепаду і підкорення чужій цивілізації. Століття економіко-політичної безправності й гноблення викликали у свідомості мусульманського суспільства глибоке почуття враженої національної і релігійної гідності та сильні антизахідні настрої.
У наш час Захід також здійснює неоднозначний вплив на незахідний світ: він пропонує йому свої ідеали, нав’язує свої уявлення як заздалегідь більш істинні. Спроби правлячих кіл орієнтованих на Захід держав впровадити західні ідеї в життя зіштовхуються з необхідністю примусу населення до нового, незрозумілого йому способу життя. Прагнення Заходу нав’язати ісламському суспільству цінності й ідеали ліберальної демократії, свободи, західних стандартів життя і розвитку наштовхується на несприйняття населенням, яке живе зараз так, як і століття тому; населення, яке пережило негаразди незавершеної модернізації і яке не бажає знову їх відчути. Нав’язування традиційному суспільству західних стандартів і моделей розвитку з боку прозахідних еліт породжує тенденції до відторгнення західного впливу будь-яким шляхом, включаючи навіть екстремізм і його крайній прояв – тероризм.
Для країн, що розвиваються, взагалі стало аксіомою, що модернізація економіки і демократизація суспільно-політичного життя, яка здійснюється за зразком західних демократій, викликає лише соціально-економічний і культурний занепад. Однак жодної уваги не звертається на те, що ліберальна демократія, яка сформувалась на Заході в її сучасному вигляді, є результатом еволюції суспільно-політичних інститутів саме на західній основі. Не враховується також і те, що східне суспільство в основному залишається традиційним суспільством, яке суттєво відрізняється від західного типом економічної системи, культурою, соціальною структурою, менталітетом.Дослідники зазначають, що традиційні суспільства відрізняються від сучасних певними особливостями. Серед них: залежність в організації соціального життя від релігійних чи міфологічних уявлень; циклічність розвитку, колективістський характер суспільства, брак чіткої персоналізації; переважна орієнтація на метафізичні, а не на інструментальні цінності; авторитарний характер влади; брак масової освіти; домінування локального над універсальним [8, с. 45].
Підбиваючи підсумок, можна сказати, що поява сучасного ісламського фундаменталізму зумовлена сукупністю історичних, ідеологічних і культурних факторів. Вихід ісламських фундаменталістів на міжнародну політичну арену, який супроводжувався встановленням домінуючого ідеологічного впливу на мусульманське суспільство, був спричинений, в основному, дією соціально-економічних чинників. Напружена економічна ситуація дала змогу радикальним ісламським угрупованням отримати симпатії найбідніших верств населення. Основою фундаменталістських рухів спочатку були борці за чистоту ісламу, які вимагали соціальної рівності і справедливості для мусульманського суспільства. Зростання ролі політичного ісламу пов’язане з перетворенням лідерів фундаменталістської доктрини на виразників інтересів соціальних верств, невдоволених впливом Заходу в цілому та результатами західної модернізації зокрема.