Ісламський фундаменталізм як політична доктрина
Слід зазначити, що в сучасному світі складно знайти цілісні культури, які можна було б віднести до винятково фундаменталістських, скоріше йдеться про певні субкультури. Отже, явище ісламського фундаменталізму не становить єдиної світоглядної системи, а є переважно конгломератом різних теорій, які поєднуються спільністю деяких первісних настанов і спільними поглядами на сучасний світ.
Фундаменталіські течії логічно диференціювати, виходячи з їх релігійно-громадської належності й ідеології, бо практична діяльність різних груп досить мінлива й зумовлюється загальною політичною ситуацією в певній країні й тактичними міркуваннями лідерів різних рухів. Під релігійно-громадською належністю розуміється, зокрема, належність до сунітської чи шиїтської гілки ісламу. Це багато в чому визначає деталі політико-ідеологічної програми, орієнтацію зовнішніх контактів та форми діяльності.
Варто зауважити, що розбіжності, котрі визначаються різною релігійно-громадською приналежністю, не мають абсолютного характеру. Суніти і шиїти проживають разом, в межах однієї держави, а релігійно-політичні організації, що репрезентують їхні інтереси, часто функціонують у взаємозв’язку і співпраці.
В рамках сучасного фундаменталізму існують також певні ідеологічні відмінності. Виокремлюють два головних підтипи: поміркований і екстремістський. Головним критерієм, що їх розділяє, є принцип такфіру – звинувачення в зневірі.
Помірковані фундаменталісти вважають вестернізованих, включених у процес модернізації мусульман, правовірними, хоча й грішними, а право на такфір визнають лише за державою. Екстремісти ж упевнені, що ті, хто позитивно сприймає модернізаційні стратегії перетворень за зразком західних країн, втратили право зватися мусульманами і стали невірними (кафірами). Тому більшість існуючих на Сході суспільств оцінюється екстремістами як антиісламські. Право ж на такфір вони визнають за окремими групами і навіть за кожним „справжнім” мусульманином.
В цілому, відродження ісламського фундаменталізму, яке гостро проявилося на межі 1970 – 1980-х років, є комплексом процесів, пов’язаних з посиленням політичної ролі ісламу в суспільному житті мусульманських країн. З одного боку, це явище не постає якісно новим феноменом ні в історичному, ні в політичному плані. Протягом усього історичного розвитку ісламська цивілізація зазнавала певного впливу політичних сил фундаменталістської орієнтації.
З іншого ж боку, активізація ісламського фундаменталізму саме як домінуючої ідеології має конкретну основу історичного характеру, яка визначається традиційними соціально-економічними відмінностями між західним і східним суспільством. Сучасний ісламський фундаменталістський рух відзначається більшим ступенем активності і впливовості як всередині ісламських країн, так і на міжнародному рівні.
Російський дослідник К. Поляков зазначає: „Cлід визнати, що в останній чверті ХХ ст. ісламським фундаменталістам вдалося використати невдоволення частини населення для розширення свого ідеологічного впливу. Їхня соціальна база сформувалася багато в чому завдяки специфічній ролі ісламської релігії в політичному житті Сходу” [4, c. 14].
Політологи, відзначаючи різницю між суспільним устроєм у „християнському” і „мусульманському” світі, роблять наголос на тому, що „іслам як релігійна доктрина і форма соціальної організації завжди відігравав на мусульманському Сході трохи іншу роль, ніж християнство в Європі. Він заповнив усі клітини мусульманського суспільства, визначив характер економічних відносин і форми політичної організації, соціальну структуру, культуру і побут правовірних. Духовне життя в мусульманських країнах плине в рамках ісламу і є ісламським як за своєю сутністю, так і за формою. Для мусульманина виступити проти ісламу означає виступити проти всього, що є в житті і в суспільстві, тобто протиставити себе цьому суспільству, опинитись поза ним, поза його законами” [5, с. 465].
Крім релігійних та історичних передумов, розвиток фундаменталістських тенденцій у мусульманських країнах був викликаний сучасними умовами світового розвитку й процесами глобалізації.Більшість дослідників серед основних соціально-економічних причин політизації ісламу називає такі. По-перше, історична невідповідність інтенсивності зростання товарно-грошових відносин і масштабів відокремлення виробника від засобів виробництва, з одного боку, та їх можливість об’єднання з новими засобами виробництва на капіталістичній основі – з іншого. По-друге, підлегле становище ісламських держав у глобальній капіталістичній економіці. По-третє, кризові явища всередині економіки мусульманських країн, що певною мірою визначаються прискореними темпами модернізації їх господарських систем за західними зразками, без належного врахування економічних особливостей на локальному рівні.