Ісламський фундаменталізм як політична доктрина
Однією з глобальних тенденцій суспільного розвитку кінця ХХ – початку ХХІ століть є процес релігійного відродження. Ісламський фундаменталізм у його легальних проявах виступає як уособлення сподівань та інтересів великих соціальних груп та прошарків і користується значним впливом у сучасному світі. Розмах цього процесу, залучення до нього держав і народів по суті роблять ісламський фундаменталізм впливовим суб’єктом світової політики.
Аналіз проблем, викликаних посиленням ідей „ісламського фундаменталізму” вимагає об’єктивного дослідження, а пошук шляхів їх вирішення потребує зваженого й неупередженого підходу. Це викликано не лише загрозливим характером будь-яких екстремістських проявів релігійного характеру, які загострюються в наш час, але й делікатністю релігійного аспекту проблеми. Багатоплановість цієї проблематики передбачає розгляд досить складної і багато в чому суперечливої сукупності як внутрішніх, так і зовнішніх передумов соціально-економічного і політичного характеру. До них можна віднести суперечності „наздоганяючої модернізації”, деформуючу роль „залежного розвитку”, демографічні диспропорції, інструментальне використання ісламу в цілому як мобілізуючої ідеології.
Слід відзначити наявність постійної дискусії у сходознавчій політичній думці щодо співвідношення внутрішніх і зовнішніх причин зближення ісламу і політики, а також факторів, які сприяють появі і розвитку ісламізму як ідеологічної доктрини.
На жаль, у вітчизняній науковій думці дослідженню цієї проблематики надається ще мало уваги. Основний масив наукових праць належить зарубіжним вченим. Зокрема, варто відзначити праці російських дослідників, присвячені безпосередньо теорії й практиці ісламського фундаменталізму (А. Ігнатенко, А. Малашенко, В. Наумкін, А. Германович). Визначенню політологічного спрямування ісламського фундаменталізму на пострадянському просторі та аналізу причин відродження ісламу на теренах СНД присвячені монографії К. Полякова, А. Кудрявцева, В. Бушкова. Аналіз зміни геополітичної ситуації у зв’язку з появою зон стійкої мусульманської релігійно-політичної активності на пострадянському просторі, залучення колишніх радянських республік до складних зовнішньополітичних відносин мусульманського світу й Заходу досліджують В. Дегоєв, Г. Милославський.
Аналіз літератури свідчить, що більшість досліджень присвячена розкриттю саме екстремістського спрямування ісламського фундаменталізму. Поза увагою залишається аналіз політичної сутності, конкретних форм прояву ісламського фундаменталізму, причин та наслідків політизації ісламу в умовах глобалізації світових процесів.
Сучасні процеси політизації ісламу по-різному розглядаються та інтерпретуються як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Згідно з одним підходом, події у мусульманському світі розглядаються з позицій „відродження ісламу”. Сучасний фундаменталізм, відзначають дослідники цього напряму, –закономірне явище „ісламського ренесансу”, оскільки воно відображає природне прагнення мусульман до відродження „істинних” ісламських цінностей в умовах наростання уніфікації культур, викликаної глобалізацією. Зокрема, Д. Макаров зазначає: „Визнаючи очевидну роль зовнішнього фактора у розповсюдженні фундаменталістських ідей на Північному Кавказі, слід підкреслити, що цей процес, перш за все, відображає глибинні соціокультурні зрушення у межах місцевих суспільств і нездатність традиційного ісламу забезпечити нові інтелектуальні, духовні, політичні інтереси, які формуються у цих суспільствах” [1, с. 42].
Інші дослідники наголошують на конкретних соціально-економічних інтересах, які стоять за активізацією ісламських рухів. Серед факторів, які сприяють переходу ісламістів до політичного екстремізму, вони називають як нинішню нерівність держав на міжнародній арені, викликану домінуванням США і розвинених країн Заходу, так і невирішеність гострих соціально-економічних проблем у межах безпосередньо ісламського суспільства. Цей підхід трактує проблему „ісламського тероризму” як відображення боротьби за рівноправну участь у здійсненні світової політики, як реакцію на домінування західних країн на міжнародній арені, боротьбу за збереження національного, конфесійного суверенітету, права на соціокультурну самобутність.
Аналіз геополітичних інтересів на міжнародній арені став визначальним фактором ще одного дослідницького погляду на причини зростаючої політизації ісламу у світі. Зазначається, що за такими рухами як „ваххабізм” в Росії, рух „Талібан” в Афганістані, „салафіти” в Єгипті, стоять певні політичні сили, які використовують радикалізм цих та інших організацій і рухів у власних цілях. З цієї точки зору, ісламські екстремісти є лише знаряддям проведення своєї політики окремими західними та східними державами. Метою здійснення такої політики дослідники вважають: створення і утримання позицій в життєво важливих для цих держав регіонах, встановлення свого контролю над торгівельними шляхами, видобутком і транспортуванням енергоносіїв.В цілому, аналіз наведених точок зору на проблему поширення ісламського фундаменталізму засвідчує, що в сучасному світі вона є дуже актуальною і не достатньо дослідженою саме в контексті впливу наслідків і можливих загроз, викликаних радикалізацією і політизацією ісламу.