Американський поворот політики Канади у міжвоєнний період
Спрощені умови обігу капіталів обумовили поліпшення взаємного інвестування та злиття капіталів. Обсяг канадських інвестицій до економіки США у 1935 – 1939 роках становив 913 мільйонів канадських доларів (до Великої Британії – 102 мільйони, до країн Британської імперії – 76 мільйонів). Об’єднаний американський і канадський капітал проникав на латиноамериканські ринки: у 1935 – 1939 роках обсяг канадських інвестицій до країн Південної Америки становив 299 мільйонів канадських доларів [4, с. 337].
Для подолання безробіття федеральний уряд Канади знизив податок для американських концесій, що розробляли родовища металів, а підприємці, що використовували місцеву робочу силу, звільнялися від податків. 1937 року офіційна кількість безробітних у домініоні знизилася до 406 тисяч чоловік (1935 року було 618 тисяч) [2, с. 278].
Проте тісній американо-канадській економічній інтеграції перешкоджала надзвичайно висока чутливість канадської економіки до внутрішніх процесів в економіці США, що й далося взнаки під час кризи 1937 – 1938 років. 1938 року загальний рівень виробництва в Канаді зменшився на 20 % від рівня 1937 року. Тому уряд Канади прагнув зберігати й старі зв’язки з Великою Британією, економіка якої в той період виявилася стійкішою за американську.
До 1937 року продовжували діяти Оттавські торговельні угоди між країнами Британської імперії, що створювало вигідні для Канади умови для збуту сільськогосподарської продукції. У 1935 – 1939 роках Канада експортувала її в середньому на 307 мільйонів канадських доларів на рік, причому 62 % постачалося на британські ринки і лише 21 % – до США. До того ж британські торговельно-промислові магнати володіли в Канаді 121 корпорацією з капіталом 185,5 мільйона канадських доларів та канадськими цінними паперами вартістю 2,7 мільярда доларів [3, с. 18 – 19]. З цих причин уряд прагнув зберегти внутрішньоімперські преференції поруч з преференціями у світовій торгівлі, перш за все у торгівлі з США.
Спільність економічних інтересів США й Канади, а також економічна залежність Канади від Британії та США, призвели до того, що у зовнішній політиці канадське керівництво йшло в кільватері цих країн. Уряд Канади, разом з урядом США, підтримував ідею „умиротворення” нацистського рейху та просування його кордонів на Схід. Адже у випадку військового конфлікту між гітлерівською Німеччиною й СРСР нейтральні США й Канада отримали б величезний ринок збуту для продукції військової промисловості. В офіційному листі до британського прем’єр-міністра Н. Чемберлена стосовно укладення Мюнхенської угоди з Німеччиною та Італією прем’єр-міністр Канади висловив своє „…захоплення з нагоди тієї послуги, яку Ви (Чемберлен – О. Є.) зробили для людства…” [7, с. 307 – 308]. Прагнучи відмежуватися від європейських проблем і пов’язаних з ними зобов’язань, уряд 2 грудня 1935 року офіційно заявив, що не запровадить санкцій проти Італії після анексії нею Ефіопії [8, с. 307].Не менш важливим аспектом американо-канадських відносин 1935 – 1939 років, ніж економічна співпраця, була проблема спільної оборони. У жовтні 1935 року особовий склад канадських збройних сил нараховував лише 675 офіцерів та 5299 солдатів. На той час країна не мала жодного військового літака, а її військовий флот складався з двох есмінців та одного мінного тральщика. Хоча 1936 року Канада закупила у Великої Британії 2 есмінці та 4 тральщики, однак країні з шестимільярдним федеральним бюджетом і численними економічними й соціальними проблемами було не під силу повністю забезпечити оборону своєї чималої території та обох берегових ліній. США були зацікавлені у зміцненні не лише свого кордону з Канадою, а й у захисті території усієї цієї країни: у випадку окупації Канади іноземними військами існувала загроза ізоляції Аляски від основної території Сполучених Штатів.
18 серпня 1938 року в промові в Кінгстоні (провінція Онтаріо, Канада) Президент США Ф. Рузвельт заявив, що його країна не залишиться нейтральною у випадку будь-якого нападу на Канаду. М. Кінг зі свого боку запевнив американців, що в разі війни США з Японією Канада забезпечить транзит американської продукції до Аляски через свою територію [4, с. 335]. Протягом 1935 – 1939 років дебатувалося питання про будівництво трансканадської магістралі до Аляски. 31 травня 1938 року Конгрес США затвердив склад комітету, який мав відповідати за реалізацію цього проекту. 10 червня 1939 року США й Канада зняли заборону на мілітаризацію Великих озер, запроваджену ще 1817 року [3, с. 21].
Таким чином, наприкінці 1930-х років склався американо-канадський військово-політичний союз. Офіційно його було закріплено Огденсберзькою угодою 1940 року.
В економічній сфері американо-канадська інтеграція принесла Канаді такі вигоди, як значне зростання гірничої, енергетичної, гумової промисловості, підвищення загального індексу ділової активності, обсягу зовнішньої торгівлі, зниження рівня безробіття.
Однак така співпраця призвела й до певних втрат: нерівномірного розвитку окремих галузей канадської промисловості, поступового перетворення Канади на „молодшого” партнера США, з інтересами якого можна й не рахуватися. Саме для зменшення політичної залежності Канади від південного сусіда уряд М. Кінга прагнув зберегти вигідні економічні зв’язки з Британією. Водночас його зовнішньополітичний курс у 1935 – 1939 роках був спрямований на ізоляцію країни від політичних проблем Європи.