Агресія і насильство – поняття не тотожні

Такі дії не можна кваліфікувати як раціональні, котрі спрямовуються обгрунтованими знаннями і є нормативно орієнтованими [15, с. 535]. На цьому тлі дії хижака, що вбиває іншу тварину для підримання свого фізіологічного існування, мають вигляд раціональних і навіть у якійсь мірі шляхетних, бо хижак, як правило, вбиває хвору, ослаблену або приречену тварину, запобігаючи виродженню популяції та поширенню заразних хвороб у стаді.

Агресія в суспільстві, на відміну від агресії в природі, має підгрунтя, яке робить її насильством. Це нігілізм, тероризм та війна.

В новітніх соціально-історичних умовах виникає нагальна потреба створити таку атмосферу в суспільстві, в якій нелюдська поведінка – насильство, зустрічала б загальний і безумовний осуд, ставала б безумовно невигідною і безглуздою для суб’єкта, що вдається до насильства.

Р. Берон і Д. Річардсон вважають, що агресивні прояви можна зменшити, якщо створити таку ситуацію, коли в суспільстві:

• потенційні агресори не зазнають сильного провокування;

• практично не отримують вигоди від застосування агресії;

• можливе покарання за агресивні дії буде суворим;

• імовірність покарання висока [22, р. 11 – 13].

У наш час чи не найбільшим провокатором агресивності є телебачення. До закінчення середньої школи дитина „завдяки” йому проглядає близько 8 тисяч сцен з убивствами і 100 тисяч інших дій із застосуванням насильства. Дж. Гербнер (Пенсільванський університет, США) констатує: „В історії людства були й кровожерливіші епохи, але жодна з них не була до такої міри пронизана образами насильства, як наша. І хто зна, куди нас віднесе цей страхітливий потік зримого насильства, що просочується в кожний дім через екрани телевізорів у вигляді сцен бездоганно відрежисованої жорстокості” [22, р. 11 – 13]. З усього цього випливає, що потрібно терміново зупинити зливу насильства і аморальності в ЗМІ, припинити оспівування гвалтівників, шахраїв, збоченців і моральних виродків. Водночас необхідно демонструвати моделі поведінки, які сприяють посиленню в людях людяності.Встановлено, що серед осіб, які вчинили тяжкі злочини, переважають люди або з надзвичайно „слабкими”, або з надзвичайно „сильними” бар’єрами, що стримують агресію. Перших прийнято називати „абсолютно нестриманими агресорами” або „насильниками”. Вони вважають агресію цілком прийнятною і легко застосовують її як засіб досягнення своїх цілей. Характерно, що абсолютно нестримані агресори зовсім не відчувають провини за свою поведінку, позитивно ставляться до агресії і демонструють високий рівень імпульсивності. І, навпаки, злочинцями іноді стають так звані надмірно стримані агресори – „пасивні, м’які за характером люди. Вони зовсім не імпульсивні і їх важко спровокувати. Вони здаються дуже терплячими, здатними страждати протягом тривалого часу і вміють себе стримувати”. Надмірно стримані агресори демонструють те, що Е. Фромм називав доброякісною агресією, тобто такою, що є реакцією на загрозу вітальним інтересам. Це люди, які „зірвалися” під пресом непомірно тяжких зовнішніх обставин. Отже, правопорушники (насильники), як і всі інші люди, досить чітко поділяються на дві групи, поведінку яких можна умовно назвати „людською” і „не-людською” [22, р. 10 – 13].

Агресія органічно пов’язана з насильством і є його природним підгрунтям, як для людського суспільства – соціальної матерії підгрунтям є природне середовище, зокрема, жива матерія, в якій агресія є обов’язковим атрибутом. Проте агресія як явище не є тотожною насильству, як не тотожні жива матерія і соціальна матерія.

П. Сорокін зазначав: „Соціальне явище є соціальний зв’язок, що має психічну природу і реалізується у свідомості індивідів, виступаючи водночас за змістом і тривалістю за його межі” [16, с. 39]. І ще: „Під психічною взаємодією ми розуміємо такий процес, „матерією” якого слугують відчуття, сприйняття, уявлення і поняття, страждання і насолода та вольові акти в точному значенні цих термінів, яке зобов’язує завжди вважати ці елементи усвідомленими; …неусвідомлене будь-яке відчуття або уявлення не є відчуття і уявлення, неусвідомлена воля – не є воля, неусвідомлені страждання і насолода – не є страждання і насолода” [16, с. 38]. Й насамкінець: „Всі „неусвідомлені переживання”, зокрема „фізіологічні акти” і простіші емоції, а так само рефлекси, інстинкти, автоматичні акти не можуть слуговувати „матерією” психічної взаємодії. Це – матерія, якщо завгодно, біологічних процесів (фізіології і психофізіології), а не психічних” [16, с. 39].