Агресія і насильство – поняття не тотожні
В наведених визначеннях агресії у „Політологічному словнику” Ю. Авер’янова та у „Воєнному енциклопедичному словнику” А. Горкіна і В. Золотарьова в наявності ототожнення агресії з силою. Тут немає навіть натяку на те, що агресія в даному випадку має форму збройного насильства, бо здійснюється в суспільстві: веде до „страждання” суспільства – руйнування і незворотних втрат ресурсів у найширшому розумінні.
В новітніх соціально-історичних умовах, коли формується „унітарний антропокосмічний науково-техно-натурний комплекс з автономними закономірностями функціонування і самозмінення” [7, с. 20], вже не можемо дозволити собі при визначенні гострих соціально-політичних проблем, що приходять до нас, за словами Г. Гегеля, як „покарання”, як явища, в яких людина „не знаходить сама себе”, визначати їх „як зло, як насильство, як чужу силу” [6, с. 68], не думаючи, що ці поняття не тотожні. Ми змушені обрежніше і коректніше вживати терміни „сила” і „насильство” та споріднені з ними, зокрема й термін „агресія”. Це повинно сприяти забезпеченню за практичною політикою права бути більше мистецтвом гармонізації і стабілізації, ніж мистецтвом дисгармонізації і дестабілізації [7, с. 3]. Під мистецтвом дисгармонізації і дестабілізації треба розуміти „мистецтво” насильства.
Підгрунтям насильства завжди виступає нігілізм – „позиція того, хто відкидає все суще, хоча водночас неспроможний бодай припустити, ніби щось може змінитись на краще, – й тому неминуче приходить до знищення або самознищення” [8, с. 9]. „Нігілізм, як форма заперечення загальновизнаних цінностей, нерідко тісно пов’язаний з психічними захворюваннями” [8, с. 91]. „Численні випадки анархічної та політичної агресивності (тобто насильства – прим. І. Ш.), …дедалі частіше розглядаються тепер під кутом зору психіатрії та психології” [8, с. 91]. „Коли в суспільстві панують міцні державні і релігійні структури, психопатологічних проявів нігілізму майже не спостерігається. В політичній галузі нігілізм проявляється лише тоді, коли суспільні структури втрачають силу” [8, с. 93]. Тобто стають неоптимальними і не відповідають покладеним на них суспільним завданням, що сприяє виникненню нігілізму – насильству над суспільною свідомістю та руйнуванню фундаментальних моральних цінностей.
Нігілістичні філософські погляди складають підгрунття будь-якої соціальної деструкції. Найнебезпечнішими формами її завжди були терор і війна.
Терор – означає „жахати”, „залякувати”. Це соблива форма політичного насильства, що „характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і вдаваною ефективністю. Ці особливості зумовили широке використання терору протягом всієї людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій та окремих груп осіб. Власне, сам факт публічної страти карних чи політичних злочинців чи процес „аутодафе” в період середньовічної інквізиції являли собою класичну форму терору в інтересах держави або католицької церкви” [17, с. 372]. „Тероризм – це узагальнене поняття визначає вже комплексне явище, що означає жах і переляк як мету певних (терористичних) актів і дій, самі акти і дії, їх конкретні результати і весь спектр ширших наслідків. В загальноприйнятому розумінні тероризм звужується до набору окремих терористичних актів” [13, с. 18].
Дослідник сучасного тероризму Д. Ольшанський виокремлює політичний, економічний, інформаційний та побутовий тероризм [13, с. 19]. Інший російський дослідник тероризму, В. Шестаков, вважає, що людина за своєю природою надзвичайно агресивна і немилосердна в боротьбі за життєві ресурси [20, с. 22]. Він констатує, що терор – це „відкрите знищення окремих людей для залякування багатьох інших” [20, с. 25]. „Тероризм – це сьогоднішня форма тотальної війни” [20, с. 20], „один з найстаріших методів вирішувати проблеми за допомогою насильства, причому насильства не на полі бою, а переважно спрямованого проти мирного населення чи окремих політичних і господарських діячів” [20, с. 15]. „Тероризм не кращий і не гірший за так звані звичайні війни, …це форма війни” [20, с. 16].
Під час війни, на відміну від тероризму, збройне насильство здійснюється в широких масштабах і призводить до величезних втрат ресурсів у найширшому розумінні.В міжнародній спільноті і нині спостерігається так званий традиційний підхід до збройного насильства, який, як вважається, поки що не протирічить політиці. По-перше, тому що людина начебто сприймає свою належність до політичного світу саме через боротьбу з іншими, а в міждержавних стосунках збройне насильство є основним засобом політики – це умова виживання держави. По-друге, війна (збройне насильство) не суперечить людській сутності і навіть надає змісту існуванню людини, начебто коли людина готова жертвувати собою, то вона здатна усвідомити справжнє значення свободи, а без свободи немає політичної демократії. По-третє, війна не суперечить загальнолюдській моралі: біблійне „не убий” начебто не стосується знищення озброєного противника – представника іншої держави-нації на полі бою [14, с. 69].
Починається з того, що насильство, з використанням прихованих чи наявних нігілістичних настановлень, проголошується певною необхідністю суспільного життя. „Моральна” аргументація не пом’якшує насильства, а навпаки – збільшує, бо робить його обов’язком і не обмежує просто перемогою, а доводить до приниження і знищення противника. У війнах між країнами, коли вони ведуться під ідеологічними (по суті – нігілістичними) гаслами і начебто в ім’я моральних цілей, рівень жорстокості виходить за межі військових цілей, що відбувалося в жахливих формах і масштабах, наприклад, підчас обох світових війн у ХХ столітті.