Агресія і насильство – поняття не тотожні
Запропонувавши нове розуміння сили як дії в контексті соціально-політичних процесів, ми підходимо до іншої проблеми. А саме: парадигма сили, що виникає в сучасних соціально-історичних умовах, вимагає нового розуміння понять таких руйнівних феноменів, як „агресія” та „насильство”, і створення ефективної моделі їх мінімізації та нейтралізації.
Розуміючи силу і насильство як могутність у стадії реалізації, коли актуалізована могутність розщеплюється на творчу дію – силу і деструкцію – насильство (сила примножує і зберігає ресурси, збільшуючи могутність, а насильство руйнує і розпорошує ресурси, підриваючи могутність), постаємо перед необхідністю визначити місце поняття „агресія” (лат. аggressio – напад) в контексті втрат ресурсів, що викликаються деструктивною дією в суспільстві.
Реконструкція і впорядкування розуміння феноменів „сили”, „насильства”, „агресії” викликана новітніми соціально-історичними умовами і має сприяти конструктивному зняттю кризи взаємовідносин між правлячою владою й тими, ким вона править, кризи, яка викликає ухвалення і реалізацію так званих силових рішень, що призводить до втрат і розпорошення духовних, матеріальних і людських ресурсів. Ймовірно, це викличе певні зміни в стратегіях наукових досліджень в галузі теорії і практики політики та зосередження їх на вивченні цілей, ресурсів і моделей їх організації, на проблемі створення адекватної силової картини світу, доступної всім суб’єктам політичного процесу, виробленні нової філософії і теорії сили як суспільно-політичного феномена. Така постановка питання викличе, скоріше за все, низку резонних зауважень, а, можливо, й спротив, але, в будь-якому випадку, не вступить у протиріччя з концепцією методологічного анархізму П. Фейербанда, яка стверджує, що „зростання знання відбувається в результаті поліферації, множення теорій і підходів” [9, с. 7].
Досі поняття „агресія” і „насильство” ототожнювалися в суспільній свідомості як на побутовому рівні, так і на рівні наукового мислення. Так, німецький соціолог Н. Еліас вважав, що агресія тотожна жорстокості і почуттю насолоди від катування людей і руйнування, від доведення своєї тілесної переваги над іншими [21, с. 272]. Австрійський вчений, засновник порівняльної етології К. Лоренц вважав, що прояви агресивності і у „півнів, що побилися на „смітнику”, і „у собак, що гризуться”, і „у хлопчаків, що розбивають одне одному носи”, і у юнаків, що розпочинають „в корчмі бійку, вже трохи підфарбовану політикою”, і в тих, хто хапається зопалу за ядерну бомбу, є одна підстава – внутрішньовидова агресія. А це серйозна небезпека, яка загрожує людству в сучасних умовах культурно-історичного і технічного розвитку” [10, с. 44 – 45].
В сучасній політології („Політологічний словник” Ю. Авер’янова) агресія кваліфікується як „пряме чи непряме застосування збройної сили однією державою проти політичної незалежності або територіальної цілісності іншої. Цей напад… характеризується ініціативою та задумом. Найнебезпечніша форма – збройний напад” [2, с. 18].
Визначення агресії, прийняте 1974 року ХХІХ сесією Генеральної Асамблеї ООН, гласить: „До прямої агресії відносяться: вторгнення збройних сил держави на територію іншої держави; військова окупація території держави; анексія території держави; застосування будь-якої зброї однією державою проти іншої; блокада воєнна портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройних сил держави на збройні сили іншої держави; застосування державою власних збройних сил, розташованих на території іншої держави за угодою, проти третьої держави на порушення умов угоди; перебування таких збройних сил на території іншої держави після припинення дії угоди” [1, с. 34].
У тому ж джерелі („Военный энциклопедический словарь” за редакцією А. Горкіна та В. Золотарьова, 2002 р.) ті ж дії визначаються як „насильство воєнне – примусовий вплив на реального чи потенційного противника… Його ознаками виступають: політичний характер цілей і змісту; використання особливої організації (армії та інші збройні формування); застосування спеціальних засобів (зброї); багатоманітність форм реалізації. …Виокремлюються 2 основні види насильства збройного: безпосереднє фізичне використання воєнної сили і загроза її застосування” [12, с. 981].
Отже, агресія ототожнюється з насильством. Більше того, у воєнній сфері агресія роглядається як окремий випадок насильства – „пряме чи непряме застосування збройної сили („застосування збройної сили” – це один з видів насильства – збройне насильство – прим. І. ІІІ.) однією державою проти політичної незалежності або територіальної цілісності іншої” [2, с. 18], а не навпаки. Хоча при цьому й зауважується, що „агресія може бути економічною, психологічною, ідеологічною тощо” [2, с. 18], тобто водночас поняття „агресія” поширюється за межі воєнної сфери.Агресія в соціальній сфері визначається за допомогою гегелівського формулювання поняття насильства: „…насильство ззовні є особливе, що протистоїть особливому, захоплення його власності, нове страждання” [5, с. 179]. Це формулювання можна прийняти і використовувати як фундаментальне.