Формування законодавства про вибори Президента України (1991 – 1999 роки)

Значно еволюціонував інститут іноземних (міжнародних) спостерігачів на виборах. У виборчому законодавстві 1994 року закріплювався інститут спостерігачів "від інших держав і міжнародних організацій" [19]. А вже Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року стосовно спостерігачів містить назву: "від іноземних держав і міжнародних організацій" [18]. Впровадження у вітчизняне законодавство та практику інституту спостерігачів сприяло виведенню України на рівень країн з демократичним законодавством.

На виборах Президента України 31 жовтня 1999 року Центральна виборча комісія зареєстровала 576 офіційних спостерігачів із 38 країн світу, які представляли парламенти зарубіжних держав, міжнародні парламентські, громадські правозахисні, наукові організації, зокрема ОБСЄ, Парламентську Асамблею Ради Європи, Раду Міжпарламентської Асамблеї держав – учасниць СНД, Державну Думу Росії, центральні виборчі органи Молдови, Литви, Російської Федерації та ін.

У виборчому законі зафіксовано кілька десятків найрізноманітніших обмежень, за порушення яких у більшості випадків чинним законодавством не встановлено жодної юридичної відповідальності. У заключних положеннях Закону України "Про вибори Президента України" (стаття 50) є перелік порушень, за які установлено відповідальність. Однак у самому тексті Закону міститься тільки загальна формула: "Несуть відповідальність, встановлену законом" [11]. Безпосередньо види, обсяги відповідальності та механізми їх застосування передбачено Цивільним кодексом, Кримінальним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення, законами України "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення" та ін.

Характеризуючи зміст закону, науковці називають однією з найбільших його вад те, що в ньому не міститься норм щодо притягнення до відповідальності за порушення більшості заборон і обмежень (попри конкретні пропозиції до нової редакції з боку Центральної виборчої комісії) [19, с. 124]. Більше того, Голова Центральної виборчої комісії М. Рябець основним недоліком чинного Закону "Про вибори Президента України" назвав те, що в ньому не передбачено такого виду правової відповідальності, як визнання виборів недійсними навіть у разі встановлення порушень, що вплинули на їх результати [18].

У своїх звітах експерти ОБСЄ загострювали увагу на проблемі юридичної відповідальності щодо порушників виборчого законодавства. Ця проблема виникла через те, що правові норми, які врегульовують виборчий процес, позбавлені певного системного об'єднання. Так, Закон України "Про вибори Президента України" містить 36 заборон, однак лише при порушенні третини з них може наступати юридична відповідальність.Таким чином, формування українського законодавства про вибори Президента України відбувалося протягом 1991 – 1999 pоків. Кожний наступний виборчий закон удосконалював систему і процес виборів глави держави у відповідності до соціально-політичних реалій (прийняття Конституції України тощо). Найбільш позитивних змін зазнали такі положення виборчого закону: загальні демократичні права (добровільність участі у виборах, право самовисування громадянами на претендентів у кандидати в Президенти України тощо); формування виборчих комісій (обов'язкове включення до їх складу представників від партій (блоків) та кандидатів у Президенти України); передвиборна агітація (чітко впорядковано використання ЗМІ для проведення передвиборної агітації); впровадження інституту іноземних спостерігачів. Все це сприяло виведенню України на рівень країн з демократичним законодавством. Поряд із цим, неврегульованим залишилося питання визначення відповідальності за порушення чинного виборчого законодавства.

Література:

1. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №3. - ст. 448.

2. Виттковски А. Пятилетка без плана. Украина: 1991 – 1996. Формирование национального государства, экономики, элити. - К.: Сфера, 1998. - С. 153.

3. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге, зі змінами. - Львів: Світ, 1998. -С. 469.

4. Президент Леонид Кравчук: «Я не делю людей так: кто – за независимость, кто – против...»// Киевские Ведомости. - 1994. - 28 апреля.

5. Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть: На фоне политического портрета Л. Кравчука. - К.: Альтернативи, 1997. - С. 315 – 316.

6. Бадзьо Ю. Влада – опозиція – держава в Україні сьогодні: думки проти течії. - К.: Смолоскип, 1994. - С. 26.

7. Никаких дополнительннх полномочий Президенту // Голос Украины. - 1994. -30 марта.