Формування законодавства про вибори Президента України (1991 – 1999 роки)

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 3 листопада 1998 року "Про проекти законів України про вибори Президента України", у Комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва, місцевого самоврядування та діяльності рад було підготовлено узгоджений законопроект, передусім на основі положень проекту, внесеного народним депутатом України О. Лавриновичем. І тільки 5 березня 1999 року Закон України "Про вибори Президента України" був ухвалений Верховною Радою. Він набрав чинності 25 березня 1999 року [11]. Необхідно наголосити, що до тексту закону "Про вибори Президента України" в процесі виборчої кампанії двічі вносилися зміни.

Вибори Президента 1999 року відбулися, на відміну від попередніх, ще й за умов чинності нової Конституції, прийнятої 1996 року. Конституційний інститут виборів включає: правові норми, що регулюють процес вибору до органів державної влади та місцевого самоврядування, принципи виборчого права, вимоги до виборців і кандидатів тощо. Усі ці нормативні положення включено до окремого розділу Основного Закону "Вибори. Референдум". Конституцією України передбачено, що порядок проведення виборів Президента України встановлюється окремим Законом.

Процес прийняття нового виборчого законодавства ретельно простежувався аналітиками. Зокрема, в січні – лютому 1999 року, у зв'язку з накладеним президентським вето на закон, прийнятий Верховною Радою, оглядачі на сторінках періодичних видань стурбовано ставили таке, наприклад, запитання: чи підпише Президент закон і яка буде подальша доля цього документа? Яскраво свідчать про таке занепокоєння заголовки в газетах: "Закон про вибори загубився?", "Чи підпише Кучма закон про вибори Президента?" [12 – 14].

Народний депутат О. Лавринович зауважував: "...Верховна Рада вже звикла до численних вето Президента... Але в даному випадку мова йде про те, в якій мірі діючий Президент має моральне право визначати, за якими правилами будуть проводитися виборча кампанія і вибори за його ж участю?" [15]. Більше того, член фракції партії "Громада" О. Білорус був упевнений, що "за цими зауваженнями приховане прагнення зробити закон про вибори Президента "під себе" [14].

Сам процес прийняття законодавства аналітиків не цікавив. Вони зосередилися на констатації нововведень, до яких зарахували такі:

1. Змінено порядок висунення претендентів у кандидати. Згідно з законом, це право мають виключно політичні партії та збори виборців.

2. Більшої демократичності набув принцип формування територіальних та дільничних виборчих комісій.

3. Законодавством чіткіше виписано процедуру голосування і підрахунку голосів. Вжито додаткових заходів щодо недопущення підробки і фальсифікації виборчих бюлетенів.

4. Запроваджено принцип так званого "позитивного голосування" (тобто підраховуються голоси "за").

5. Президент України може бути обраним у другому турі незалежно від кількості виборців, які взяли участь у голосуванні [16].

Треба виокремити цілу низку проблем стосовно деяких положень виборчого Закону.

Кожна виборча кампанія проводилася за новим виборчим законом, який, до того ж, приймався напередодні її, а вдосконалювався за допомогою поправок вже у її ході..Варто відзначити, що, у порівнянні із Законами 1991 та 1994 pоку, Закон України "Про вибори Президента України" 1999 року встановлює низку важливих демократичних засад щодо правового статусу учасників виборчого процесу. Насамперед це стосується основного учасника виборів – громадянина як суб'єкта активного виборчого права. Закон закріплює добровільність участі громадян у виборах, скасовує інститут призупинення активного виборчого права для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, та обмежує право голосу лише для осіб, визнаних судом недієздатними (статті 1, 2). Закон містить також низку гарантій виборчих прав громадян, спрямованих на забезпечення прозорості виборчого процесу взагалі та передвиборної агітації зокрема, рівності виборчих прав громадян, гарантії щодо їх реалізації, яких не передбачалися іншими законами про вибори. Поряд із цим Законом встановлено окремі обмеження стосовно основного суб'єкта пасивного виборчого права – претендента в кандидати на посаду Президента України. Законом надано право самовисування громадянами як претендентами на кандидата в Президенти України на зборах виборців, нормативно закріплено рівні права претендентів незалежно від суб'єкта їх висування.

У новому Законі в основному зберігся правовий статус кандидата, встановлений попереднім Законом. Одночасно на державу покладено обов'язок щодо забезпечення охорони кандидата у Президенти України на весь період виборчої кампанії. Однак цей Закон, на відміну від Закону 1994 року, не передбачає імунітету, тобто недоторканності для кандидатів у Президенти України.