Управлінська культура: теоретичне поняття чи управлінська поведінка?

Як і інші науковці, ми схиляємося до думки, що сучасний ефективний керівник просто зобов’язаний відповідати такому професійному іміджу ідеального управлінця-менеджера (таблиця 2):

Таблиця 2

Риси сучасного управлінця

рішучий,але гнучкий

енергійний, не фанатик

жорсткий, не жорстокий

владний, не гнітючий

новатор, не меркантиліст

спостережливий, не дріб’язковий

безкомпромісний, справедливий

цілеспрямований, не самовпевнений

оптиміст, реаліст

СЕРЙОЗНИЙ, має почуття гумору

ДРУЖЕЛЮБНИЙ, дотримується дистанції

ГОТОВИЙ РИЗИКУВАТИ, ретельно все прораховує

ГОЛОВа не паморочиться ВІД УСПІХІВ не засмучується при поразках

Додамо, що для керівника важливого значення набуває така складова управлінської культури, як культура мислення, яка є однією з форм відображення соціальної дійсності, цілеспрямованості та узагальненим пізнанням людьми існуючих зв’язків в управлінських відносинах, творчим продукуванням нових ідей, формуванням явищ та процесів, що мають соціальний зміст або практичне значення для управлінської діяльності [1, с. 27].

Не є дивною, у зв’язку з цим, думка вчених про те, що ХХІ століття буде розвиватися на основі інтелекту людських ресурсів. Своє переконання науковці пояснюють тим, що розвиток персоналу стане основною ознакою конкурентоспроможності будь-якої організації. Красномовно, на нашу думку, підтверджують цю тезу японські менеджери з управління людськими ресурсами, які пріоритетними напрямами своєї діяльності вважають такі [9, с. 34]: 1) розвиток потенціалу людей – 86,6 %; 2) розвиток групової діяльності – 47,1 %; 3) розвиток професіоналізму старших працівників – 42,4 %; 4) розширення різноманітності професій –38,3%; 5) збільшення фондів мотивації – 29,6 %; 6) поліпшення умов праці – 29,4 %.

Цікавими видаються результати опитування 1500 менеджерів європейських компаній [12, с. 95]. Вони засвідчили, що до найважливіших рис керівника опитувані відносять такі: здатність формувати ефективну команду – 96 %; уміння прислухатися до думки колег і підлеглих – 93 %; здатність приймати рішення – 87 %; уміння залучати інших до виконання прийнятого рішення – 86 %.

При цьому акцент робиться на здатності керівника активно використовувати культурно-етичні інструменти управління для ефективності УЛР, а, отже, й ефективності організації в цілому.