Стадії політичного процесу. Політико-правові основи класифікації.

Те ж саме можна продемонструвати й звертаючись до конституцій інших держав. Скажімо, в Конституції Іспанії вступний розділ містить такі важливі для конституювання політичної системи цієї країни положення: а) Іспанія конституюється як правова демократична соціальна держава, що проголошує вищими цінностями свого правопорядку справедливість, рівність і політичний плюралізм (Стаття 1); б) політичні партії, відповідно до принципу політичного плюралізму, конкурують в процесі формування й вираження волі народу і є основним інструментом участі в політичному житті (Стаття 6); в) громадяни та органи державної влади повинні дотримуватися Конституції і закону (Стаття 9) [12] і т. д. Закріплення основоположних принципів формування політичної системи знаходимо і в Конституції Португалії: а) Португалія – це суверенна Республіка, заснована на повазі до особи і народному волевиявленні, яка ставить своєю метою побудову вільного, справедливого і солідарного суспільства (Стаття 1); б) Португальська Республіка – демократична правова держава, заснована на народному суверенітеті, багатоманітності демократичних думок і демократичному політичному плюралізмі, на повазі і на гарантіях реалізації основних прав і свобод, на поділі влади й взаємозалежності гілок влади (Стаття 2); в) основним завданням держави є гарантія національної незалежності і створення політичних, економічних, соціальних та культурних умов, які б сприяли цій меті (Стаття 9) [13] тощо.

Таким чином, формування політичної системи як перша стадія політичного процесу завжди тісно пов’язане із законодавчим і (безпосередньо) конституційним процесом. У цьому плані важко не погодитися з авторами, які, аналізуючи цю стадію політичного процесу, вказують на її тісний зв’язок з правовим процесом, коли право закріплює політичну владу, цементує політичну систему, аби в подальшому вона була здатна ефективно керувати соціально-економічними процесами, регулювати політичні відносини, боротися з негативними явищами в суспільному житті [14].

Хоча наведене положення жодним чином не означає, що всі інші стадії політичного процесу не є зв’язаними з правом (адже як прийняття політичних рішень, так і політичний контроль – коли йдеться про правову державу – завжди відбуваються в межах чітко встановлених законодавчих норм і не можуть порушувати базові права й цінності, покладені в основу функціонування політичної системи). В даному випадку йдеться тільки про те, що на цій стадії політичного процесу розвиток політичної і правової сфер відбувається паралельно, і саме державне право створюється як відбиток цінностей, покладених в основу діяльності політичної системи (адже це можуть бути як демократичні цінності свободи, справедливості та рівності, так і типові авторитарні цінності, для яких основою всього виступає необмежена і безконтрольна державна влада та її безумовний авторитет).Наступною важливою стадією політичного процесу є стадія відтворення основних компонентів та ознак політичної системи. Навряд чи зараз є сенс доводити її органічний зв’язок зі щойно проаналізованою стадією, оскільки це випливає з самого поняття політичної системи, яка повинна не просто бути утвореною, але й водночас бути спроможною підтримувати власне існування та свою внутрішню стабільність. На цій стадії політичного процесу особливого значення набуває чинник впорядкування діяльності політичних і правових інститутів, налагодження їх взаємодії у перебігу політичних подій. Щоб зрозуміти специфіку цієї стадії, найкраще звернутися до будь-якого конкретного прикладу політичної системи. Скажімо, у випадку дослідження політичної системи демократичного типу, ми вказуємо, що її базовими інститутами є: вибори, народні референдуми, поділ державної влади, політичні партії, незалежні засоби масової інформації, пріоритет прав людини і громадянина тощо. На відміну від першої стадії (конституювання), на якій важливо закласти основи функціонування кожного з перелічених політичних інститутів, на другому етапі наголос робиться вже на тому, яким чином ці інститути взаємодіють з іншими, та щоб їх функціонування не суперечило принципам, закладеним на першій стадії політичного процесу.

Для прикладу можна звернутися до такого інституту, як вибори (його важливість для демократичної політичної системи пояснюється тим, що завдяки йому реалізується принцип народного представництва, який Д. Міл окреслив як основу будь-якого “доброго” народного врядування [16]). Справді, інституціоналізація принципу народного представництва відбувається ще на першій стадії політичного процесу, коли конституційна легалізація демократичних виборів набуває свого виразу в закріпленні таких фундаментальних принципів демократичного виборчого права, як рівність, вільність, загальність і таємність голосування. До речі, про те, що ці принципи складають серцевину сучасного демократичного виборчого права, пише і М. Цвік [16]. Інколи, правда, серед цих чотирьох принципів виділяють один, центральний. Такої думки дотримується, зокрема, Р. Даль, для якого таким центральним і водночас визначальним принципом демократичних виборів є принцип рівності, витлумачений як “рівна можливість для членів спільноти брати участь у прийнятті рішень щодо політики всієї асоціації при однаковій силі голосів усіх учасників виборчого процесу” [17].

Однак, крім конституційного встановлення цих принципів, існування політичної системи передбачає ще й їх реалізацію, чи точніше – забезпечення їх реалізації, яке складає зміст другої стадії політичного процесу. На цій стадії відбувається відтворення основоположних принципів, що конституюють зміст окремих політико-правових інститутів. Це відтворення відбувається шляхом безпосередньої реалізації в державно-правовому та суспільно-політичному житті конституційних приписів щодо функціонування окремих політико-правових інститутів. Більше того, аналіз цієї стадії дозволяє доволі чітко виокремити два аспекти її дослідження. З одного боку, це суто політологічний аналіз. У даному випадку маємо на увазі те, що кожен з інститутів політичної системи повинен взаємодіяти з іншими таким чином, аби їхні зв’язки залишалися стабільними, прогнозованими і, головне, такими, якими вони мають бути відповідно до моделі політичної системи, покладеної в основу її конституювання.