Стадії політичного процесу. Політико-правові основи класифікації.
Науково-теоретичний підхід до аналізу будь-якого складного явища, говорив свого часу Г. Гегель, передбачає обов’язкове звернення до таких двох аспектів, як сутність досліджуваного явища та форма його перебігу чи реалізації. Ця гегелівська настанова багато важить і в сфері політологічних студій, коли предметом дослідження стає політика – комплексне й багатогранне явище.
Немає нічого дивного в тому, що, поряд з вивчення політичних систем, сутності, джерел та форм здійснення влади в суспільстві, практично жодна ґрунтовна наукова робота загальнополітологічного характеру не оминає увагою проблематики політичного процесу, який завжди пов’язується з формуванням і розвитком усієї сфери політичних відносин. Справді, як демонструє Ф. Рудич, практично кожен з представлених на сьогодні способів аналізу політичної системи (не має значення, йдеться про соціологічну, правову чи інституційну інтерпретацію цього поняття) розглядає її як сукупність певних динамічних властивостей [1], що надає особливої ваги дослідженню процесуальних аспектів існування політичних систем.Проте, окреслюючи політичний процес як послідовно впорядковану сукупність цілеспрямованих політичних дій, ми тим самим залучаємо до його опису певну стадійну модель, яка дозволяє виділяти в ньому не тільки різні етапи, але й структурувати їх так, щоб продемонструвати їхній внутрішній зв’язок та взаємозалежність. Отже, дослідження та характеристика стадій політичного процесу є одним з базових завдань, які постають як перед політичною наукою в цілому, так і перед будь-якою окремою політичною теорією, що претендує на загальнонауковий статус.
По суті, можна виділити кілька способів класифікації стадій політичного процесу (чому серйозно сприяли ґрунтовні дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних фахівців у галузі політичної теорії). Однак, перш ніж переходити до їх безпосереднього вивчення і висвітлення, варто внести певну термінологічну однозначність і з’ясувати, що саме мається на увазі, коли стосовно політичного процесу вживається такий термін, як стадія. Справа в тому, що, виходячи з філософського розуміння поняття процесу (від лат. processus – просунення), можемо визначити політичний процес як “закономірну і послідовну зміну політичних явищ” [2].
Якщо так, то тоді маємо визнати й те, що політичний процес реалізується як сукупність взаємопов’язаних, структурно самостійних фаз, які мають свою визначеність і специфічні властивості. Такі фази і визначаються поняттям стадії політичного процесу. Інакше кажучи, кожна з них має свою мету і властиві лише їй риси, але, взяті разом, вони утворюють єдину послідовність, спрямовану на реалізацію загальних цілей, що формуються в політичній системі. До речі, на цей специфічний процесуальний характер функціонування політичної системи (коли кожен з етапів її діяльності може розглядатися як самостійний, але при цьому всі вони є підпорядкованими настанові на реалізацію тієї чи іншої спільної мети) звертає увагу І. Гладуняк, коли, описуючи історико-політологічні аспекти дослідження політичних систем (починаючи від Аристотеля і закінчуючи теорією Ш. Монтеск’є [3]), вказує, що політичний процес завжди постає як цілісне явище, оскільки ця цілісність ґрунтується на єдності самої політичної системи.
Отже, одним з найпоширеніших підходів до визначення стадій політичного процесу є той, що розглядає їх як послідовну зміну, котра відбувається в ході формування та взаємодії елементів політичної системи. Відповідно до чого політичний процес структурується як сукупність таких етапів: а) конституювання політичної системи; б) відтворення основних ознак та елементів політичної системи; в) розробка, прийняття і виконання політико-управлінських рішень; г) контроль за функціонуванням і напрямками розвитку політичної системи.
В дещо модифікованому вигляді цю модель презентує Д. Зеркін. Для нього суто структурний аспект перебігу політичного процесу має поєднуватися з історичним аспектом. Тому він виділяє такі стадії політичного процесу, як: інституціоналізація та конституювання конкретної політичної системи, функціонування і розвиток (реформування і модернізація) політичної системи, деградація політичної системи [4].
Хоча, визнаючи доцільність виокремлення перелічених етапів, дослідники по-різному оцінюють їх значущість. На думку автора, основна різниця між представленими в межах цього підходу інтерпретаціями політичного процесу полягає у специфіці розуміння першого етапу, тобто стадії “конституювання політичної системи”. Справа в тому, що конституювання політичної системи як таке може бути репрезентоване, з одного боку, як певний “одноразовий” акт (коли поняття “конституювання” вважається тотожним поняттю “конституціонування”, що означає “установлення” чи “встановлення”), а з іншого – як постійно триваючий процес зміни політичної системи в цілому.Відповідно до цього утворюються й дві моделі перебігу політичного процесу. Перша з них являє собою зразок типової дискретної моделі, коли після утворення певної політичної системи (демократичної, авторитарної чи тоталітарної) три наступні фази політичного процесу йдуть одна за одною по мірі визначення і реалізації політичних завдань. Інша модель розглядає три останні етапи політичного процесу (“б”, “в” та “г”) лише як прояви постійно триваючого конституювання політичної системи. Тобто, у першому випадку конституювання політичної системи розглядається лише як необхідна і найзагальніша умова політичного процесу, а в другому – як інтегральний чинник всього політичного процесу, який реалізується на всіх без винятку стадіях.