Світові цивілізації в історичній динаміці
У середині ХХ століття трактування терміну „цивілізація”, при всьому його визнанні, характеризувалося значною невизначеністю і розпливчастістю з різноманіттям суперечливих, а то й взаємовиключаючих формулювань. Показово, що 1952 року в американських культурологів А. Кребера і К. Клакхона знаходимо 164 визначенння „культури”. При цьому вони вказують, що в більшості випадків це слово вживається як синонім слова „цивілізація” [14, c. 134]. Це свідчить не тільки про розмаїття підходів до розробки визначень цивілізації, але й про їхню нечіткість, неструктурованість. Очевидно, ці якості не можна однозначно вважати вадою, оскільки соціальне життя настільки різноманітне й складне, що його неможливо охопити якимись навіть найглибше розробленими теоріями і концепціями.
Отже, проаналізувавши у ретроспективі етимологію поняття „цивілізація” та утвердження в системі суспільних наук цивілізаційної парадигми розвитку людства через розвиток різними вченими цивілізаційних теорій, можна зробити певні висновки.
На сьогодні жодна з цивілізаційних теорій не претендує на завершеність. Необхідно відзначити, що й найвизначніші автори теорій цивілізації чудово розуміли це і не завжди претендували на остаточність своїх висновків. Етимологія терміну „цивілізація” та його використання відрізняються від тлумачення, якого воно потім набуває. Поняття стало активно використовуватися, починаючи з ХVІІІ століття. До появи іменника використовувалося дієслово „цивілізувати” та дієприкметник „цивілізований”. Під першим розуміли утвердження певних норм, пом’якшення моралі та знання, які для цього використовуються. Під другим – певний етап розвитку суспільства.
В працях французьких та англійських просвітників цивілізація сприймалась як процес (П. Гольбах: „Нація цивілізується під впливом досвіду”) [4, c. 208], а культура виступає як компонент цивілізації. Під цивілізацією розумілась і сукупність цінностей, що збагачуються в процесі розвитку суспільства.
Цивілізованим вважалося суспільство, яке грунтувалося на засадах розуму, гуманізму та справедливості. Місія цивілізації – встановлення „імперії розуму”, припинення війн, загарбань та злиднів.
Згодом різниця тлумачень терміна поглиблюються. Ще Р. Декарт у першій половині ХVII століття протиставив дикунство цивілізації. Було започатковано визначення цивілізації як стадії розвитку людства, яка прийшла на зміну дикунству та варварству.
У XІХ столітті під цивілізацією мали на увазі високий рівень розвитку матеріальної і духовної культури країн і народів Європи. Тоді ж утвердилося використання цього поняття для означення ступеня суспільного розвитку, який іде після варварства. Пізніше цивілізацію починають розглядати як суб’єкт історичного процесу, при цьому він виокремлюється як визначальний критерій не рівня держави чи нації, а культурно-релігійні спільноти (культурно-історичні типи).Показово, що у Ф. Броделя цивілізація виступає як певний простір, культурно-географічна зона чи „ансамбль”, у якому співіснують упорядковані елементи культури. У М. Данилевського це „культурно-історичні типи”, що володіють „формативним принципом”, у А. Кребера – моделі культури, засновані на вищих цінностях, у П. Сорокіна – великі культурні суперсистеми, що володіють центральним змістом чи ментальністю.
Особливо слід відзначити позицію А. Тойнбі, який характеризував цивілізацію як наднаціональне „поле історичного дослідження”, як „рух, а не стан, мандрівку, притулок”. Більшість теорій цивілізації саме тим і корисні, що вони є „ідеальним типом”, виокремлюваним для епістемологічних цілей.
На сьогодні, з врахуванням більшості сучасних концепцій, склалося розуміння „цивілізації” у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні цивілізацію розглядають як стійку соціокультурну спільність (культурно-історичний тип) людей і країн, як синонім культури або конфесійного світу (християнського, мусульманського тощо). У вужчому значенні цивілізація як суперетнос (за Л. Гумільовим) – це народи, консолідовані певною духовною спорідненістю, психологічною схожістю і взаємними симпатіями (компліментарністю) [5, c. 211]. Водночас в сучасному світі цивілізація розглядається і як „комфорт” (зручність), що забезпечується розвитком техніки. Створення і використання комфортного середовища проживання сприяє зрощенню людини з технічним колективом, що призводить до втрати внутрішньої потреби бути не тільки цивілізованим, але й культурним.
Концепція цивілізації стає домінуючою історико-соціологічною категорією, яку за її значенням можна порівняти з домінуючою раніш концепцією нації. Мислення в національних термінах змінюється на мислення в термінах цивілізаційних. В науці основна увага зміщується від народів та держав на ширші структури та процеси в масштабах цивілізацій.